Розділ 5 . Битва біля храму рівноваги та поцілунок долі

Світанок розірвав небо над хребтом Диких Гір криваво-червоними смугами. Ми просувалися крізь Смарагдову Ущелину — вузький прохід, що вів до Храму Рівноваги. Попереду, наче невтомна машина вбивства, йшов Кайдан у подобі величезного вовка, його лапи здіймали сніжний пил. Поруч, майже не торкаючись землі, ковзав Оріон, чиї зіниці в передчутті битви стали зовсім вузькими.

​— Вони вже тут, — прошепотіла я, відчуваючи, як Мітка Перехрестя на зап’ясті пече сильніше за розпечене залізо. — Я чую їхній запах. Запах горілої вовни та іржі.

​Я знала цей момент. Розділ 12, сторінка 140 оригінальної книги. Тигри мали вдарити згори, заваливши вихід камінням.

​— Кайдане, ліворуч! — крикнула я, перекриваючи гуркіт вітру. — Оріоне, закрий небо туманом!

​Вовк миттєво зреагував, відскочивши вбік за мить до того, як велетенська брила розтрощила те місце, де він стояв. Зі скель, наче руді блискавки, посипалися перевертні-тигри. Їх очолював Ольгерд — кремезний чоловік із жахливим шрамом через все обличчя, який тримав у руках той самий проклятий арбалет.

​— Дивіться, хто прийшов! — зареготав Ольгерд, його голос перекривав гуркіт обвалу. — Вовк і Змій ідуть пліч-о-пліч? Світ справді збожеволів! Віддайте мені дівчину з міткою, і я дозволю вам померти швидко!

​— Тільки через мій труп, коте, — проричав Кайдан, знову перетворюючись на людину. Він вихопив свій важкий дворучний меч, і лезо спалахнуло синім полум’ям.

​Битва почалася. Це був хаос із металу, магії та звіриного рику. Оріон випустив хмару паралізуючого газу, що змушувала тигрів сповільнюватися, поки вовки Кайдана врізалися в їхні лави, наче живий таран. Я стояла в центрі кола, яке тримали найкращі вартові, і відчувала, як книга навколо мене буквально «тріщить» по швах. Кожне моє слово змінювало текст, що колись був написаний.

​— Анна! Сховище відчиняється! — вигукнув Оріон, відбиваючи атаку двох тигрів одночасно.

​Брама Храму, вкрита стародавніми рунами, почала повільно розходитися, випускаючи сліпуче смарагдове світло. Ольгерд, скориставшись моментом, вистрілив з арбалета прямо в Кайдана.

​— Ні! — я кинулася вперед, випереджаючи власні думки.

​Час ніби сповільнився. Я бачила, як болт з отрутою летить у спину Альфи. У книзі це була його смерть. Але я не була просто читачкою. Я була тією, хто тримає перо. Я витягнула руку, і Мітка Перехрестя вибухнула світлом, створюючи прозорий щит. Болт розсипався на порох, не торкнувшись Кайдана.

​Кайдан обернувся, його очі світилися вдячністю і люттю. Одним поштовхом він збив Ольгерда з ніг і притиснув його до землі.

— Твоя історія закінчена, — прошепотів Альфа, і це був останній звук, який почув тигр.

​Ми вбігли всередину Храму. У центрі на постаменті пульсувало Смарагдове Серце — камінь завбільшки з людську голову, що випромінював неймовірну силу. Від нього розходилися три промені: золотий, зелений і рудий.

​— Візьміть його, — сказала я, важко дихаючи. — Одночасно.

​Кайдан поклав свою важку праву руку на одну сторону каменя. Оріон — свою витончену ліву руку на іншу. Між ними стояла я, поклавши долоню зверху, прямо на пульсуючу серцевину.

​У цей момент світ навколо нас зник. Не було більше битви, не було фортеці. Була лише чиста енергія. Я відчула, як через мене проходять тисячі років історії цього світу. Я бачила створення перевертнів, бачила їхні перші сварки та велике розділення.

​— Анна... — покликав мене голос Кайдана, але він звучав не в моїх вухах, а прямо в душі. — Якщо ти залишишся, ми зможемо побудувати світ, про який ти розповідала.

​— Ти — наша пара, Анна, — пролунав голос Оріона, сповнений незвичної для нього ніжності. — Обох нас. Ти з’єднала те, що було розірвано.

​Я відчула, як камінь під моєю рукою розділився на три рівні частини. Одна вросла в долоню Кайдана, інша — Оріона. Третя частина, найменша, перетворилася на кулон на моїй шиї. Світло почало згасати, повертаючи нас у реальність Храму.

​Тиша була абсолютною. Вовки та змії, що стояли зовні, схилили голови. Вони відчули зміну магії. Більше не було ворожнечі, лише спільна доля.

​Я подивилася на них обох. Кайдан — суворий захисник, Оріон — хитрий мудрець. Вони обидва дивилися на мене з такою любов’ю та відданістю, що в мене перехопило подих.

​— Знаєте, — я посміхнулася, відчуваючи, як по щоці тече сльоза щастя. — У книзі було написано, що ви ніколи не зможете бути друзями. А про мене там взагалі не було ні слова.

​Кайдан підійшов першим. Він обхопив моє обличчя своїми великими долонями й ніжно поцілував у чоло.

— Книга помилялася. Ти — наше справжнє пророцтво.

​Оріон став з іншого боку, взяв мою руку і притиснув її до своїх губ.

— Тепер ми самі писатимемо наступні розділи. Разом.

​Я знала, що десь там, у моєму світі, лежить книга з порожніми сторінками, які тепер заповнюються новими словами. Словами про мир, про нову королеву перевертнів та про те, що навіть найстрашніша історія може закінчитися щасливо, якщо в неї потрапить правильна людина.

​Я поглянула на свої капці-зайчики, які дивом пережили навіть битву в Храмі, і засміялася.