Коріння крові

Не просто бандити, не просто вороги - все почалося з її власної сім'ї...

"Є минуле, яке ми ховаємо від інших. А є таке, що ховається від нас."

Лія сиділа з фотографією в руках.

Дитяче обличчя, мама, і тінь чоловіка, чиє обличчя хтось ретельно викреслив.

- Мені було років п'ять, - прошепотіла вона. - Я нічого не пам'ятаю з того дня. Але... це місце знайоме. Це не наш дім.

Марат мовчки слухав. Він знав: коли жінка розкопує власне коріння - її не можна зупиняти.

- Моя мама завжди казала, що мій тато «поїхав». Але тепер я думаю - він не поїхав. Його прибрали.

---

Лія поїхала до старої жінки на околиці міста - колишньої подруги матері.

Та спершу не хотіла говорити. Але коли Лія показала фото - побіліла.

- Це був не твій батько. А той, хто вважав тебе інструментом. Він не хотів родину. Він хотів вплив.

- Як його звали?

Жінка тремтячими руками написала ім'я:

Арсен Костров.

Марат, почувши це, стиснув зуби.

- Це прізвище я чув. Він зник 15 років тому після великої зачистки мафії.

- Тоді він не зник, - сказала Лія. - Він просто став Тінню.

---

Уночі Лія довго не спала. Її погляд був далекий.

- Ти розумієш? Я - його донька. Його кров. Вся ця війна - може, і почалася через мене?

Марат сів поруч.

- Ні. Це не ти. Це його вибір. А твоє життя - твоє. Не його.

Вона не відповіла одразу.

- А якщо він хоче не вбити мене, а використати? Як тоді? Якщо я - ключ до чогось більшого?

> У її погляді - тріщина. Сумнів. І вперше - страх не за себе, а за нього.

- Якщо він хоче тебе - доведеться пройти крізь мене, - сказав Марат. - Навіть якщо він... твій батько.

Лія прошепотіла:

- Я не донька злочинця. Я - та, хто його зупинить.

> Тепер їх пов'язувала не лише любов. А й спільна кров, яку треба очистити.