Відстань між нами

Де любов стає крихкою, мов скло. І навіть попри спільне ліжко, погляди, дотики - між ними виникає щось гірше за кулями: мовчання.

"Іноді найбільша відстань - це не кілометри. Це один погляд, у якому тебе більше немає."

Лія не пішла.

Але і не поверталася.

Вони жили під одним дахом, їли за одним столом, але ніби жили у різних світах.

Вона говорила мало. Торкалася - ще рідше.

А Марат... він боявся нав'язуватись. Вперше в житті.

---

- Сьогодні буде холодно, - сказав він, коли вона вийшла з кімнати.

- Я витримаю, - відповіла тихо.

- Може, поїдемо кудись? Лише ми.

- Я не готова.

Його пальці здригнулися. Але він мовчки кивнув.

---

Уночі вона лежала на ліжку, в нього за спиною. Не торкаючись. Не дихаючи глибоко.

> І тільки її очі - відкриті, в темряві.

І тільки її серце - напружене, як струна, яку хтось ось-ось порве.

---

Марат вийшов надвір. Вдихнув свіже повітря. Біля брами стояв Сірий.

- Як вона? - запитав.

- Сильна. Як завжди. Але втомлена. Вона тебе ще кохає.

- А я... ламаю її тим, що існую.

Сірий зітхнув.

- Послухай, брат. Якщо хочеш її повернути - не бійся показати, що ти - не куля, не мафія, не машина. А чоловік, який може впасти на коліна. І не через поразку, а через кохання.

---

Повернувшись до будинку, Марат сів на край ліжка.

- Ліє, я зробив тобі боляче. Я знав, що наш початок - брехня. Але кожен крок після того... був справжній.

Вона мовчала.

- Якщо хочеш піти - я не триматиму. Але знай: я житиму далі тільки з твоїм іменем у крові.

Вона нарешті повернулась до нього.

Її очі - втомлені, червоні, але ще здатні на віру.

- Я залишилась не тому, що не маю куди йти. А тому, що навіть коли серце рветься - воно все одно б'ється в ритмі твого імені.

> Це було не вибачення. І не прощення. Це було - ще одне «спробуємо».

---

А в той самий момент, у дорогому офісі з видом на нічне місто, Дорієв говорив по телефону:

- Марат ще не знає, що я готую. І коли настане час - навіть Лія не врятує його.

- А якщо вона знову з ним? - пролунало у відповідь.

- Тим гірше для неї.

> Бо попереду - останній етап гри. І він - смертельний.