Засідка на серце

Один із найнапруженіших. Тут наш герой зіткнеться з тим, чого боявся найбільше - втратою Лії. Це не просто пастка. Це удар прямо в серце.

"Можна звільнити місто від ворогів. Але коли полюють на твоє серце - ти або рятуєш, або вмираєш разом із ним."

Контакт передав:

> "Аслан хоче зустрітися. Мир. Один на один. Без зброї."

Марат знав: це брехня. Але шанс вдарити по самому центру - спокуса. Лія була проти.

- Це пастка, - твердо сказала вона.

- Я знаю. Але якщо він дійсно хоче переговорів - я повинен послухати.

- Я йду з тобою.

- Ні. Якщо щось піде не так - ти не повинна бути поруч.

Він поцілував її в чоло. Довго тримав руку на її шиї.

Наче прощався, хоч і не визнавав цього.

---

Зустріч мала бути в покинутому виставковому центрі. Марат увійшов один. Дорієва не було. Лише голос у динаміках:

- Дякую, що прийшов. Ти, як завжди, передбачуваний. А тепер слухай уважно.

На екрані - Лія. Зв'язана. Побита. Очі - живі, але зболені.

- Вона - твоя слабкість. А значить - ключ. Хочеш її повернути? Принеси мені свою імперію. Паролі. Канали. Все.

Марат стис зуби.

- Якщо не погодишся - вона помре. І не швидко.

---

Він вибіг з будівлі, серце билося, як у тварини, що втрачає свого єдиного.

Вперше за весь цей час він не контролював гру.

Вперше - був на колінах.

Він повернувся у сховище. Розбив кулаком дзеркало. Кров потекла по пальцях.

- Вони її не вб'ють одразу, - хрипко сказав сам до себе. - Вони хочуть, щоб я ламався.

---

Вночі він стояв на даху. Сірий підійшов іззаду.

- У нас є її координати. Одне з укриттів Дорієва.

- Як скоро зможемо діяти?

- За 12 годин. Але, Марат... шансів мало. Це - пастка всередині пастки.

Марат повернувся. В його очах більше не було страху. Лише лють.

- Я пережив пекло. Я вбивав без імен. Але вона - моє ім'я. І якщо доведеться спалити це місто до основи, щоб повернути її - я це зроблю.

> Тепер не важливо, хто виживе. Головне - щоб Лія дихала.