Помста починається з близьких

Це буде темний і важкий розділ. Тут Марат - не просто мафіозі. Він - хижак, який йде по тому, хто його зрадив. Але коли мова заходить про Лію, навіть найхолодніший знову стає живим.

"Ти можеш втратити всіх. Але не тих, за кого готовий вбивати."

Роя знайшли швидко. Він думав, що зник. Але Марат колись навчив його ховатися - а отже, знав, як його знайти.

Зустріч була короткою. Підвал. Один світильник. Марат - мовчазний. Рой - скутий, піт стікав по лобі.

- Брат, я не хотів... Я просто... Вони погрожували...

Марат підійшов ближче.

- Ти злив Лію. Мене - можеш зрадити. Але її?.. Це вже не вибачають.

- Я... не знав, що вона важлива...

- Тепер знаєш.

Постріл. Не в голову. У коліно.

Крик. Кров.

- За зраду не завжди вбивають. Іноді карають так, щоб ти пам'ятав. Кожного дня. Кожного кроку.

Марат залишив його живим. Але зламаним.

---

Пізніше тієї ночі Лія сиділа на даху, обмотавшись пледом. Він підійшов мовчки.

Вона не запитувала, що сталося. Їй вистачило одного погляду.

- Іноді я боюся тебе, - сказала вона, не дивлячись.

- Я боюся себе теж. Але найбільше - боюся втратити тебе.

Вона подивилася в очі.

- А я боюся, що колись доведеться обирати між життям і тобою. І я не знаю, що виберу.

Він наблизився.

- Ми живемо поки разом. Поки живі - вибір є. А коли закінчиться... я хочу, щоб ти знала: ти була моїм єдиним "справжнім".

Він уперше сказав це. Не просто натякнув. Не обійшов.

Прямо. Чесно. Без маски.

> І Лія відповіла йому по-своєму - тихим поцілунком, у якому було все, що вона не вміла сказати словами.

---

У цей же час Аслан Дорієв отримав повідомлення:

> "Марат і дівчина все ще живі. Рой провалив справу. Вони готуються до удару."

"Ти можеш втратити всіх. Але не тих, за кого готовий вбивати."

Роя знайшли швидко. Він думав, що зник. Але Марат колись навчив його ховатися - а отже, знав, як його знайти.

Зустріч була короткою. Підвал. Один світильник. Марат - мовчазний. Рой - скутий, піт стікав по лобі.

- Брат, я не хотів... Я просто... Вони погрожували...

Марат підійшов ближче.

- Ти злив Лію. Мене - можеш зрадити. Але її?.. Це вже не вибачають.

- Я... не знав, що вона важлива...

- Тепер знаєш.

Постріл. Не в голову. У коліно.

Крик. Кров.

- За зраду не завжди вбивають. Іноді карають так, щоб ти пам'ятав. Кожного дня. Кожного кроку.

Марат залишив його живим. Але зламаним.

---

Пізніше тієї ночі Лія сиділа на даху, обмотавшись пледом. Він підійшов мовчки.

Вона не запитувала, що сталося. Їй вистачило одного погляду.

- Іноді я боюся тебе, - сказала вона, не дивлячись.

- Я боюся себе теж. Але найбільше - боюся втратити тебе.

Вона подивилася в очі.

- А я боюся, що колись доведеться обирати між життям і тобою. І я не знаю, що виберу.

Він наблизився.

- Ми живемо поки разом. Поки живі - вибір є. А коли закінчиться... я хочу, щоб ти знала: ти була моїм єдиним "справжнім".

Він уперше сказав це. Не просто натякнув. Не обійшов.

Прямо. Чесно. Без маски.

> І Лія відповіла йому по-своєму - тихим поцілунком, у якому було все, що вона не вміла сказати словами.

---

У цей же час Аслан Дорієв отримав повідомлення:

"Марат і дівчина все ще живі. Рой провалив справу. Вони готуються до удару."

Він лише усміхнувся.

- Нехай ідуть. У мене буде для них сюрприз. І на цей раз... не всі вийдуть живими.

лише усміхнувся.

- Нехай ідуть. У мене буде для них сюрприз. І на цей раз... не всі вийдуть живими.