"Іноді найтемніша ніч народжує найяскравіші зірки."
Після втечі на дах Марат та Лія сховалися в покинутій будівлі неподалік. Марат перевіряв рану - вона вже не кровила, але потребувала уваги.
- Ти... була хороброю, - сказав він, дивлячись у її очі, що світилися навіть у темряві.
- Я просто більше не можу боятися, - відповіла вона, стримуючи хвилю емоцій.
Вони сиділи мовчки, але це мовчання було іншим - теплим, навіть трохи близьким.
- Зараз почнеться найважче, - сказав Марат, - Вони не зупиняться. І мені доведеться захищати тебе не лише силою.
Лія відчула, як серце починає битися швидше - не від страху, а від того, що це саме він говорить. Йому довіряє. І це новий світ - світ, де вона не сама.