12.1

Софія зосереджено дивилася вперед, поки вони з Даміром виходили з автомобіля. Судова будівля височіла перед ними, її суворий фасад нагадував про відповідальність, що лягала на її плечі.

Дамір ішов поруч, випромінюючи впевненість, ніби ця справа була для нього лише формальністю. Він звично запхав руки в кишені піджака й кинув швидкий погляд на Софію.

— Готова? — запитав він.

— Завжди, — відповіла вона рівним голосом.

Але щойно вони рушили в бік входу, Софія побачила, як неподалік, біля чорного позашляховика, стояла Вікторія. Поруч із нею, тримаючись за руку, стояла маленька дівчинка з довгими світлими кучерями.

Аріна.

Софія одразу впізнала її — вона вже бачила фото в матеріалах справи. Але побачити дівчинку наживо було зовсім інше. Вона виглядала розгубленою, її великі очі бігали від матері до Даміра.

Дамір зупинився на півкроці, його вираз обличчя на мить змінився. Софія навіть не була впевнена, що саме вона побачила в його очах: здивування, напругу чи щось схоже на біль.

— Аріна... — тихо промовив він.

Вікторія помітила їх і взяла доньку за плечі, ніби створюючи між ними бар’єр.

Дамір зробив крок уперед, не звертаючи уваги на Вікторію чи Софію. Весь його фокус був на Аріні.

— Привіт, мала, — тихо сказав він, нахиляючись, щоб зустріти її погляд.

Але Аріна, замість того щоб відповісти, швидко сховалася за спиною матері, вчепившись у її пальто.

Дамір зупинився, ніби отримав удар у груди.

— Аріно, що таке? Це ж я, тато, — його голос потеплішав, у ньому з’явилися нотки розгубленості.

Дівчинка не відповідала. Вона ховала обличчя, і лише її тоненькі пальчики стискали тканину Вікторіїного пальта.

— Аріно, сонце, — спробував він знову, зробивши ще один обережний крок.

І тоді Софія побачила, як дитина стиснула кулачки. Вона підняла голову, подивилася просто на Даміра й голосно, різко сказала:

— Я більше ніколи не хочу тебе бачити! Іди геть!

Дамір застиг.

Софія відчула, як щось всередині неї стиснулося від болю, ніби це були її власні слова, звернені до неї.

Дамір повільно випрямився, його очі потемніли.

— Чому? — це слово зірвалося з його губ майже беззвучно.

Аріна заплакала й знову притулилася до матері. Вікторія провела долонею по її спині, втішаючи, а потім підняла погляд на Даміра.

— Тепер ти хоча б розумієш, чому я не дозволяю тобі її бачити? Вона сама зробила свій вибір, — промовила вона холодно.

Дамір дивився на доньку, і Софія бачила, що в його очах горіла ціла буря почуттів. Але сказати він нічого не зміг. Він просто нічого не розумів. 

Софія відчувала, як її свідомість розривається на частини. Вона не знала, що робити далі, які слова сказати, як правильно вчинити. Аріна була явно ображена на Даміра, і це було очевидно. 

Але що саме сталося між ними? Чому вона так категорично відштовхнула власного батька? 

Софія мимоволі поглянула на Даміра. Його щелепи були стиснуті, кулаки напружені, а в очах палав гнів, змішаний із болем. Вона ніколи раніше не бачила його таким. Вікторія ж виглядала цілком спокійною, навіть задоволеною.

Софія не мала часу розбиратися в їхніх стосунках зараз. Судове засідання ось-ось розпочнеться, і їй потрібно було сконцентруватися на роботі.

Вона зробила глибокий вдих і, набравшись рішучості, торкнулася Даміра за лікоть.

— Нам пора, — тихо сказала вона, і він нарешті відірвав погляд від доньки.

Його очі знову стали холодними, а голос твердим.

— Так, ходімо.

І все ж, навіть коли вони зайшли до будівлі суду, Софія не могла позбутися відчуття, що ця історія значно складніша, ніж їй здавалося.

Судове засідання проходило у напруженій атмосфері. Вікторія наполягала на тому, що Аріна боїться Даміра і не хоче з ним бачитися. Її адвокат намагався довести, що зустрічі з батьком можуть травмувати дитину.

Софія, тримаючись впевнено і професійно, аргументовано доводила, що дитина має право на спілкування з обома батьками. Вона наголосила, що будь-які конфлікти між дорослими не повинні позбавляти Аріну можливості знати свого батька.

Даміру було важко слухати те, як його виставляють у негативному світлі, але він стримувався. Йому було важливо не втратити шанс побачити доньку.

Після довгих обговорень суддя ухвалив рішення: Дамір матиме право на побачення з Аріною. Були призначені конкретні дні та години для їхніх зустрічей у присутності спеціального наглядача, поки ситуація не стане зрозумілішою.

Коли засідання завершилося, Софія відчула полегшення. Вона зробила свою роботу — тепер Дамір мав можливість налагодити стосунки з донькою. Але чи зможе він використати цей шанс правильно? Це залежало тільки від нього.

Дамір і Софія щойно вийшли з судової зали, коли перед ними з’явилася Вікторія. Вона крокувала впевнено, її погляд палав холодною люттю.

— Не думай, що це твоя перемога, — її голос звучав різко, майже без емоцій, але у глибині очей вирувала буря. — Це лише початок.

Дамір стиснув щелепи, але промовчав. Він уже зрозумів, що будь-які його слова зараз лише роздратують Вікторію ще більше.

Жінка перевела погляд на Софію, і її губи скривилися у зневажливій усмішці.

— А вам, Софіє, як адвокату, раджу пам’ятати про справедливість. Чи вам більше до душі грати в його ігри? — вона нахилила голову, уважно вивчаючи вираз обличчя Софії. — Не забувайте, хто ви і яка ваша роль у цьому процесі.

Софія відчула, як її серце стиснулося від напруги. Вона розуміла, що Вікторія намагається її вколоти, змусити сумніватися в собі. Але замість цього Софія підняла підборіддя вище і спокійно відповіла:

— Моє завдання — діяти в інтересах справедливості. І я його виконую.

Вікторія гмикнула і, не сказавши більше ні слова, гордо розвернулася і пішла, залишивши після себе відчуття  війни, яка тільки набирає обертів.