10

Глава 10

Софія зачинила двері й одразу відпустила Даміра, ніби дотик до нього обпалював їй шкіру. Вона зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись узяти себе в руки, але Дамір не дав їй часу оговтатися.

— Ну що ж, не думав, що так швидко опинюся у твоїй спальні, — його голос звучав знущально. — Хоча… чому я дивуюся? Коли маєш справу з проституткою, події розвиваються дуже стрімко.

Софія стиснула кулаки, але змусила себе не реагувати. Вона знала: якщо почне кричати або грубо відповідати, тітка може почути. А це останнє, чого їй зараз хотілося.

Вона глибоко вдихнула, змушуючи себе говорити спокійно:

— Вистачить, Дамір. Давай просто поговоримо нормально.

— Нормально? — він посміхнувся, нахиляючись ближче. — Хочеш, щоб я був нормальним після того, як ти за моєю спиною зустрічалася з Вікторією?

Його дихання обдало її теплом, і Софія мимоволі відступила на крок.

— Я не робила нічого поганого. Я хотіла зрозуміти, хто така твоя колишня дружина.

Дамір засміявся — тихо, хрипло, з глузуванням.

— Виглядає так, ніби вона тобі сподобалася.

— Я хочу бути справедливою, — відрізала Софія.

Дамір повільно провів пальцями по підборіддю, задумливо спостерігаючи за нею.

— Знаєш, Софіє, — він говорив майже лагідно, але від цього її пробирало холодом. — Ти така мила, коли намагаєшся грати у чесність. Але не забувай…

Його обличчя знову наблизилося до її.

— …що твоя чесність нічого не варта, якщо я вирішу знищити тебе.

Софія відчувала, як усередині неї закипає лють, але проковтнула її, бо знала: ця ніч ще не закінчилася. Вона напружилася, відчуваючи, як від його слів у неї похололо всередині. Бідолашна спробувала залишитися спокійною, хоча руки зрадницьки стиснулися в кулаки.

— Дамір, будь ласка, не ускладнюй ситуацію, — тихо сказала вона, уникаючи його погляду.

Він всміхнувся, ніби насолоджуючись її безсиллям.

— О, я можу зробити її набагато простішою, Софіє, — промурмотів він, роблячи ще один крок до неї. — Я готовий підіграти тобі. Зроблю вигляд, що ми справді щаслива парочка перед твоєю тіткою. Можу навіть бути чемним і тримати язик за зубами…

Його пальці легко торкнулися її підборіддя, змушуючи її підняти погляд.

— Але не задарма.

Софія відсахнулася, розуміючи, що ця розмова стає ще небезпечнішою.

— І що ж тобі потрібно?

Дамір схилив голову набік, ніби справді розмірковуючи над відповіддю.

— Все просто, кохана, — сказав він, а її передерло від цього слова. — Ти маєш виконати мої умови. Забезпечити мені повну опіку над донькою. І, звісно…

Він зробив паузу, навмисне витримуючи момент, щоб змусити її нервувати.

— Спати зі мною.

Від цих слів Софію кинуло в жар, а потім одразу в холод. Вона різко вдихнула, не вірячи, що він міг сказати це так просто, так спокійно, ніби йшлося про якусь ділову угоду.

— Ти… — її голос здригнувся, але вона швидко взяла себе в руки. — Ти з глузду з’їхав.

Дамір тільки розсміявся, його очі виблискували темним тріумфом.

— Це всього лише пропозиція, Софіє. Я не беру жінок силою.  Але ти знаєш, що я звик отримувати те, що хочу.

Софія стиснула кулаки, відчуваючи, як її накриває хвиля люті. Її серце калатало в грудях, але вона не збиралася мовчати.

— Послухай мене уважно, Дамір! — її голос зірвався на крик, але вона вчасно стрималася, згадавши, що в сусідній кімнаті тітка. — Я не спатиму з тобою. Навіть якщо ти залишишся останнім чоловіком на цій чортовій планеті!

Дамір лише хмикнув, схрестивши руки на грудях.

— Які пристрасні слова, Софіє, — протягнув він, явно насолоджуючись її реакцією. — Прямо чую, як ти намагаєшся переконати не мене, а саму себе.

— І ще одне! — Софія зробила крок до нього, не бажаючи зупинятися. — Щодо твоєї доньки. Я буду працювати чесно. Справедливо. І ніхто, навіть ти, не змусиш мене чинити інакше.

Дамір пирхнув, ніби його щиро розважали її слова.

— О, яка принципова, — із саркастичною посмішкою кинув він. — Але знаєш, Софіє, в житті все значно простіше. Головне — правильно розставити пріоритети.

І перш ніж вона встигла щось відповісти, він зняв піджак і недбало кинув його на спинку крісла. Потім, наче це було його власне житло, почав розстібати сорочку.

Софія остовпіла.

— Ти що робиш?

Дамір ліниво підняв на неї погляд.

— Роздягаюся, — відповів він так спокійно, ніби вона щойно запитала, котра година.

— І навіщо?!

Він не відповів. Просто стягнув сорочку й кинув її до піджака, потім розстебнув ремінь. Софія відчувала, як паніка наростає в ній із кожною секундою.

— Дамір, не смій! — прошипіла вона, задкуючи.

— Я тут залишаюся, чи ти забула? — Він підморгнув і, ніби нічого не сталося, заліз у її ліжко. — Добраніч, кохана. Сподіваюся, я не хроплю. Принаймні до сьогодні ніхто не жалівся.

Софія стояла посеред кімнати, розширеними очима дивлячись на нього, й намагалася зрозуміти, що їй робити далі.

Бідолашна втомлено зітхнула, обводячи поглядом кімнату. Вона не могла повірити, що все зайшло так далеко. Ще вчора вона жила спокійним, хоча й непростим життям, а тепер у її ліжку розташувався чоловік, якого вона зневажала.

Вона підійшла до шафи, витягла плед і подушку, а потім опустилася на м'який килим біля ліжка. Підлога була прохолодною, але Софія вважала це кращим варіантом, ніж ділити ліжко з Даміром.

Лежачи на спині, вона вдивлялася у стелю, намагаючись заспокоїтися. У голові безладно крутилися думки. Про Вікторію, про Даміра, про свою тітку, яка нічого не підозрювала. І про власне минуле, яке він так безжально викинув їй в обличчя.

Раптом вона почула, як Дамір ворухнувся.

— Ти що, серйозно? — його голос звучав роздратовано.

Софія не відповіла.

— Софіє, лізь у ліжко.

Вона заплющила очі, вдаючи, що не чує його.

— Годі дурниць, — не вгамовувався він. — Ти зможеш виспатися тільки на нормальному матраці.

— Я прекрасно висплюся тут, — нарешті відповіла вона, стискаючи пальці на краю пледа.