9

Глава 9

Софія застигла на порозі, її погляд метушився між тіткою Наталею та Даміром, який мовчки стояв позаду неї, мов тінь. Вона відчувала, як всередині все стискається, ніби петля на шиї. Що, якщо тітка помітить щось недобре? Що, якщо скаже щось зайве?

— Ну що, Софіє, ти збираєшся мене впустити чи мені тут ночувати? — Наталя усміхнулася і простягнула їй коробку, загорнуту у знайому лляну серветку. — Я спекла твій улюблений торт вишнями та горіхами. Я запізнилася на твій день народження, але краще пізно, ніж ніколи, правда?

Софія ледь стримала нервовий сміх. Наталя не мала уявлення, наскільки жахливим був той день народження. Вона хотіла щось відповісти, але відчула за спиною важкий погляд Даміра. Він не видавав жодного звуку, але його присутність тиснула, змушуючи триматися насторожі.

— Так, звісно… заходь, — нарешті сказала Софія, намагаючись зробити голос рівним, хоч у грудях калатало серце. Вона зробила крок назад, даючи тітці можливість увійти.

Щойно Наталя переступила поріг, вона з цікавістю глянула на Даміра.

— О, то мене чекає приємна несподіванка. І чому скривала, що живеш не одна? Значить Бог таки почув мої молитви і ти вирішила, що не варто сидіти зачиненою у своєму коконі зберігаючи вірність самотності. 

Софія відчула, як холодний страх охопив її з новою силою.

Наталя з хитрою усмішкою перевела погляд з Софії на Даміра, а потім знову на Софію.

— Ох, Софіє, і чому ж ти мені нічого не казала? — її очі лукаво звузилися. — Такий статний чоловік, а ти тримаєш його в секреті.

Софія відчула, як кров відступає від її обличчя. Вона розгублено відкрила рота, намагаючись знайти слова, щоб заперечити це безглузде припущення, але язик не слухався.

— Тітко, ти не так… — вона зробила крок до неї, але Наталя вже звернулася до Даміра.

— Ну що ж, молодий чоловіче, раз я вже тут, то знайомство неминуче. Як вас звати?

Дамір усміхнувся куточком губ, і в його очах промайнув хижий блиск. Він явно отримував задоволення від ситуації.

— Дамір, — сказав він, простягаючи руку.

Наталя потиснула її, схвально хитаючи головою.

— Дамір… Гарне ім'я. Тепер розумію, чому моя племінниця мовчала.

Софія ледве стрималася, щоб не закотити очі. Вона відчувала, як ситуація виходить з-під контролю.

— Тітко, ти все неправильно зрозуміла, — нарешті вимовила вона, намагаючись говорити твердо.

— Ой, та годі тобі! — відмахнулася Наталя. — Я ж бачу, що ви разом. Чи, може, я помиляюся?

Софія різко повернула голову до Даміра, благаючи його поглядом не підливати масла у вогонь. Але він, схрестивши руки на грудях, лише зухвало посміхнувся.

— Ваша племінниця — неймовірна жінка, — вимовив він повільно, дивлячись прямо в очі Софії.

Софія зрозуміла, що це ще один його спосіб погратися з нею. І що найгірше — він вигравав.

Наталя весело всміхнулася, а Дамір, ніби зовсім не помічаючи тінь розпачу на обличчі Софії, зробив запрошувальний жест у бік кухні.

— Ну що ж, пані Наталю, якщо ви вже привезли торт, то було б злочином не скуштувати його. Запрошую на чай.

Софія стиснула губи, але не встигла й слова вставити, як тітка, задоволено киваючи, вже прямувала на кухню.

— О, який вихований чоловік! Не те що деякі… — Наталя хитро зиркнула на Софію, а потім сіла за стіл, почала розпаковувати коробку з тортом. — Спекла з душею. Рецепт ще від мами, справжній домашній.

Софія стояла на місці, силкуючись опанувати себе. Вона майже фізично відчувала, як Дамір насолоджується ситуацією. Він спокійно дістав чашки, наче господар дому, а потім поставив чайник на плиту.

— Чай з лимоном чи без? — спитав він у Наталі, демонстративно ігноруючи палючий погляд Софії.

— Ой, з лимоном, звісно! — жваво відгукнулася тітка, а потім знову повернулася до Софії. — Ну, ну, розповідай, коли ви познайомилися?

Софія відчула, як всередині все закипає. Вона втиснула нігті в долоні, намагаючись знайти спосіб зупинити цей фарс. Але Дамір не збирався відступати.

— Так, Софіє, коли ж ти розкажеш тітці нашу історію? — промовив він, зухвало дивлячись їй у вічі.

Софія стрімко підскочила до тітки, поки та не встигла розгорнути нову тему.

— Тітко, дорогенька, ти ж з дороги! Із транспортом знаєш, як воно буває… Іди помий руки, а ми поки що поріжемо торт, — випалила вона, хапаючи Наталю за лікоть і м'яко, але наполегливо штовхаючи її в бік ванної.

Наталя здивовано підняла брови, але без особливих заперечень рушила вказаним напрямком.

— Ну добре, добре, зараз повернуся! — сказала вона, зникаючи за дверима.

Софія рвучко обернулася до Даміра, її очі блищали від гніву і паніки.

— Що ти твориш? — зашипіла вона, наближаючись до нього.

Дамір, ніби нічого не сталося, спокійно розгортав ніж для торта і посміхався.

— Гостинність — велика чеснота, Софіє. Я ж просто підтримую сімейну бесіду.

Вона з силою вперлася долонями в стіл.

— Не грайся зі мною. Вона не повинна знати, що ти тут робиш! І не повинна думати, що між нами щось є. 

Дамір нахилився ближче, його голос став тихим, але жорстким:

— А що я тут роблю, Софіє? Хочеш, щоб я сам їй розповів?

Софія відчула, як серце боляче вдарило об груди. Вона задихнулася від обурення, страху і люті водночас.

— Ти… — її голос затремтів.

— Я що? — Дамір підняв брови, ніби викликаючи її сказати щось більше.

У ванній кімнаті шуміла вода. Софія знала, що у неї є лише кілька секунд. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

— Просто… перестань, а краще  зникни з моєї квартири, — прошепотіла вона з останньою надією, що він дасть їй хоч трохи простору.

Але Дамір лише усміхнувся.

Тітка Наталя повернулася з ванної з усмішкою, витираючи руки рушником.

— Ну що, молодята, ви порізали торт? — підморгнула вона, сідаючи за стіл.

Софія ледве стримала стогін розпачу, тоді як Дамір безтурботно відрізав акуратний шматок і поклав на тарілку тітки.

— Ось, спеціально для вас, — з фальшивою люб’язністю промовив він.