Під магічною флейтою

— А в мене для тебе сюрприз! — Сказала дівчина, нахиляючись до свого хлопця. Той заінтриговано повернув до неї голову. Ці двоє були вдягнуті у вишукані пурпурні шати, а їхні очі прикривали смуги лаконічних чорних екстрагласів. Хвилину назад вони увійшли в парк і сіли в масажні крісла, які з легким дзижчанням підлаштувалися під конструкції їхніх тіл, звиваючи з пластикових трубок найзручніші, найергономічніші крісла — і все це за зовсім низьку ціну.

— До міста приїхав гурт "Ейрікс", — продовжувала дівчина, — ти скоріше за все чув про них. У них солістка з планети Дан, і…

Блідий чоловік у чорному костюмі, що сидів ліворуч від пари, шумно ковтнув залишки енергетичного напою. Досі він сидів так нерухомо, що про його існування вони забули.

— Знаю-знаю, — відповів Тін, — та сама Асафі, яка вижила після нападу Бірі на їхню планетку... Я чув її "Пробудження вітру" і "Подих у листі". Що я можу сказати. Непогано. О! Екстраглас підказує — вона навіть у тренді зараз.

— Післязавтра тут буде їхній концерт. І-і-і у мене є пара квитків для нас з тобою! — сказала Мік, розкинувши руки та ледь не вистрибуючи зі свого крісла.

— Нічого собі! — здивувався Тін, і його брови піднялися над екстрагласом. — Це має бути дуже дорого… Я віддам тобі кредити за свій квиток.

— Та годі тобі. Про ціну не хвилюйся — я їх за знайомством дістала.

Чоловік на краю лавки зім'яв і викинув у повітря паперову пляшку, металева лапа урни спіймала її та втягнула у секцію "папір". Пара притихла, чекаючи, поки піде незнайомець. Він і справді підвівся, від'єднався від крісла і побрів собі геть, розглядаючи свої черевики.

Зверху почулися звуки музики.

— Вимкнути режим масажу, — скомандувала дівчина. Ледь чутний рокот моторів крісел, який вони перестали помічати, вщух. На запитальний погляд хлопця вона знизала плечима:

— Хочеться все ж таки музику послухати. Масаж буде відволікати.

Тонкі гучні звуки над ними роздмухувала літня флейтистка, що сиділа в кріслі, яке ширяло на рівні крон електродерев. Від неї розходилися хвилі, кола й інші орнаменти народів, від яких залишилися самі спогади; кружляли в повітрі, завивались навколо дерев, сідали метеликами на маківки перехожим. Дівчина схилила голову набік і напружено витягнулася, прислухаючись до чарівних звуків, а хлопець ніби розтанув, розслабившись у кріслі.

Коли мелодія перервалася, парк загув голосами. Тін зітхнув, зняв екстрагласи, потер перенісся. Мік теж зняла екстрагласи, бо так було заведено: жінка має зняти екстрагласи, якщо чоловік їх знімає. Очі в неї були сірі.

— Уф, незвично без них! Все таке бліде та статичне. Ти як, Тін? — співчутливо поцікавилася вона і відразу ж швидким рухом повернула екстрагласи на місце. Бо без них все було зловісно бліде.

— Та знову реклама курсів ремонту та облаштування будинку, — поскаржився Тін, — ну як так можна. Бачать же, що я не відгукуюсь, могли б згенерувати щось цікавіше, — скрушно змахнув руками він.

Побачивши розгубленість на обличчі своєї співрозмовниці, він додав, блиснувши зеленими очима:

— А що тобі показують?

— Та про красу останнім часом крутять… — відповіла Мік,

— Тебе пустили на найвищі рівні? Ну нічого собі! — вигукнув він. — Мені ось прекрасне дістається хіба що у вигляді можливості макрозйомки порошин і милування фіксованими патернами. — Він кивнув у бік бабусі, яка тепер на екрані Мік перетворилася на грецьку дріаду з сопілкою та довгим зеленим волоссям. — Нечесно! З цими фіксованими патернами вони зробили з тих жебраків обраних. Як не прокачуй собі екстрагласи, скільки грошей в них не вбухай, все одно побачиш лише те, що транслює користувач із соцпакетом Жебрака. Знайшли, блін, спосіб компенсувати нерівність…

Дівчина засміялася. По каменях стежки парку покотилися перлинки сміху і шмигнули в траву, щоб пропасти безвісти. Коли хлопець побачив їх, його брови поповзли на чоло.

— Та не про ту красу, Тін, — заперечила вона, — я про б'юті-індустрію. Мені постійно рекламу на цю тему крутять. Що ти так здивовано дивишся на мій сміх? Сміх-перлини за копійки можна купити, їх тільки знайти складно... Хочеш, кину тобі посилання на магазин? Вже кинула, — останню фразу вона додала через коротку паузу.

— Ото вже, — буркнув Тін, повів плечем, струшуючи з себе невидиму руку підтримки. Його екстрагласи конвертували інтонації співрозмовників у жести — не принижуй мене такими пропозиціями, будь ласка.

— Он як ти кажеш? Ну й сиди собі в світі вічного ремонту! — ображено сказала дівчина. І одразу ж пошкодувала про свої слова, подумавши: як же, мабуть, сумно, коли навіть у твій вихідний на тебе звідусіль лине атмосфера твоєї роботи, зверху, знизу, з усіх боків у тебе все про фасади, інтер'єри та хатні роботи.

Знову заграла флейта, цього разу звучала бадьора мелодія із популярної пісні про кохання.

— Чудово грає! — видихнула Мік у напоєне весняними ароматами повітря. Підняла погляд на верхівки блискучих тисячами крихітних лампочок електродерев. Над ними через все небо простяглися ефемерні сяючі літери: "НЕ ДОВІРЯЙ ЕКСТРАГЛАСАМ — СТВОРИ СВОЮ ДОВЕРШЕНУ ЗОВНІШНІСТЬ В РЕАЛЬНОСТІ. УКОЛИ КРАСИ — ДВА ЗА ЦІНОЮ ОДНОГО".