Пролог

«У королівстві щось згнило.» як писав Вільям Шекспір.

1880 рік. Розлючений натовп наповнив вулиці зазвичай тихої столиці вампірів – Саббатроне. Місце розташоване в Альтернативній Британії тепер було не впізнати. Всі вийшли зі своїх схованок, щоб спостерігати як Королеву Шарлотту Багряну ведуть на гільйотину.

—    Убити Королеву! Вона нас зрадила! — хором кричали вампіри.

—    Кажуть, що вона хотіла налагодити наші стосунки з людьми..

—    Який жах! Люди – це ніщо інше, як наша здобич!

Весь цей глас змішався в одну неприємну симфонію. Королева не дивилась на свій народ. Вона йшла гордо тримаючи голову, в білій сукні, що виглядала майже поховальною. Невже вона дійсно була такою поганою? Але зараз це не має значення. Чи була вона хорошою, чи ні, її чекає лише холодне лезо гільйотини. Їй було страшно, але вона цього не покаже. Не тим, хто вирішив вбити її та обрати на трон його. Зрештою, Королева поглянула на натовп, але вона не дивилась на ці обличчя сповнені люті та ненависті. Не мала жодного бажання слухати ці вигуки звинувачення та неповаги… Вона дивилась лише на одного вампіра. Єдиного, хто не бажав її смерті.

Чоловік з білосніжним волоссям та багряними, неначе кров очима, також дивився на неї. Не так Оскар уявляв собі їхнє прощання. Він був вірним дворецьким Шарлотті все своє життя. З дитинства вони були нерозлучними друзями. І зараз все закінчується ось так.

«Оскаре, якщо страти не уникнути, не смій мене рятувати. Це наказ.» Ці слова повторювались в голові дворецького немов жорстока насмішка. Чому вона обрала смерть? Може, їй це здалось кращим, ніж втекти та постійно ховатись від будь-якої тіні? Йому це було невідомо.

Шарлотта зупинилась перед гільйотиною. Холодне лезо виблискувало у сонячному світлі, коли моторошна посмішка ковзнула її губами.

—    Ви обрали це. Тож прийміть наслідки. Кров за кров, тінь за тінь. — тихо вимовила прокляття Королева.

Вітер затих, крики сорок розтинали повітря. На потилицях вампірів, які бажали її смерті, зʼявилися мітки – чорні троняди. Пристрій активувався, проте, спочатку лезо застигло й не хотіло опускатись. Але зрештою з гучним свистом відтяло голову винуватиці. Кров неначе ожила, повільно утворюючи знак у вигляді тріснутої корони. Тепер їхнього «ворога» вбито. Але хіба той, кого вони обрали новим правителем, не зруйнує цю державу в майбутньому? Хіба новий король не почне найтрагічнішу епоху в історії вампірів?

—    Це не прощання, Ваша Високосте. Ще ні. — Промовив Оскар сам до себе, дивлячись на обезголовлене тіло, перед тим як покинути це просякнуте смертю місце. — До нових зустрічей, люба Шарлотто.

І він пішов. Мало хто згадував про вампіра на імʼя Оскар Вейнрайт. Новий правитель - Рональд IX розпочав тиранію. «Король покарає усіх, хто підтримував цю жінку!» - так кричали кровопивці.

Проте, прокляття Шарлотти активувалось. Відтепер кожні пʼятнадцять років, в ніч Кривавого Місяця, ті, хто підтримував страту Багряної, будуть помирати один за одним. Повністю знекровленими, неначе тінь загиблої Королеви «випила» її. Всі відьми тлумачать одне - вона повернеться. Ніхто не знає коли та й як, але це станеться.

Ось й минуло пʼятнадцять років після страти Багряної Королеви…