Глава 3

    Ерлади – рослини, що приносять у світ журбу та печаль. Вони досить цікаві при найменшому дотику закриваються і нікому не показують свій найгарніший бутон. Ерлади пускають наче промінчики сліз, їхні блакитні стебла тягнуться високо в небо. Бутон має досить цікаву форму, кришталево червоні пелюстки з чорними цятками що нагадують розбиті серця.

    Найгірше почуття – зрада. 

    Коли в горлі пересихає, і ти не можеш промовити й слова. Коли ти дивишся на людину і поринаєш в розчарування. 

    Кайдани сітки обхопили мене з усіх боків, на мить я і не відчувала програшу. Все, що було в серці лише розчарування. Побачивши серед зрадників Фінда.. все наче завмерло. Я не могла й повірити, що Фінд – зрадник?..

    Розплющила очі я в якомусь не зрозумілому місці. Схоже це.. палац? Кімната, в якій мене зачинили, була досить приваблива. Все виблискує, шпалери блакитні з золотистим пошарпанням. Кімната радше була схожа на залу. Я висіла прив’язана мотузками на початку коридору, прямо був великий стіл. Ледве повернувши голову, я помітила рицарське вбрання неймовірно мало гарний вигляд. Головний біль заважав навіть вдихати, схоже вчора мене вдарили по голові ззаду. 

    Почувся гучний звук, а за ним чиїсь гучні кроки, що відлунювались в голові. Двері прочинились.

- Так-так,- Протягнув чийсь голос.- Отже ти і є та сама вискочка, що так марно старається врятувати себе і групку своїх бездарів.

- Так, королю, вона потрапила в нашу пастку.- Промовив інший.

- Можеш бути вільний. І поклич сюди «бездару».- Мовив перший. Король Харуаму стояв прямо переді мною. Людина через яку загинули тисячі зараз стоїть і усміхається. 

- Вбивця..- Ледь чутно але твердо мовила я.

- Що? Та як ти смієш.- Зі злістю і байдужістю промовив він.

- Ти вбивця.. ти вбивав і вбиваєш мирних людей.- Прошепотіла я, проте мої слова відлунювались по всій кімнаті.

- Хто це в нас ожив? А ти не вбивця? Ти ведеш людей на вірну смерть.- Проказав Майлах. Я промовчала, так як знала, що люди помирають ні за що.

- В тебе є можливість або залишитись тут, як твій дружок і жити спокійне життя, або пожати руку смерті.-Вибір без вибору, цікаво. В цей момент в залу ввійшов Фінд.. Побачивши мене, стид заполонив його обличчя. Він був розгублений.

- Зрадник.- Як могла гучно сказала я. Фінд закляк, здивувавшись він дивився в підлогу. ЗРАДНИК. Навіть не зміг подивитись мені в очі. І хто він після цього? 

- Я чекаю на відповідь.- Нетерпляче мовив Майлах. Або залишитись тут і бути зрадницею, або смерть. Я готова попрощатись із життям але я не помру зрадницею. Вибір було вирішено. Глянувши на Фінда я гучно і чітко промовила:

- Краще поцілунок смерті ніж життя зрадницею свого народу, своїх друзів.- Останні слова я промовила надто виразно.

- Отже вибір мене розчарував. Фінд, чи бажаєш ти щось сказати наостанок своїй подрузі.- Здивовано промовив король. 

- Аліє, пробач мені. Я не мав вибору..а ти маєш.-Промовив він і невідь звідки, дістав лук та влучив в мотузку. Я вільна.-Біжи!- Крикнув він. Розплутавшись, я побігла куди бачила. Спочатку в одні двері потім в інші. Я вибігла на задньому дворі замку. Певно вони вже оголосили про розшук, тож треба якнайскоріше забиратись звідси.

    Ліс як на мене, був самим безпечним місцем. Я забігла десь в середину гущавини. Дорогою я все ще думала про все, що сталось. Отже, Фінд зрадник але чому тоді він мені допоміг? Певно йому сильно влетить за це. 

- Хто ти?- Почувся жіночий голос десь зверху. Піднявши голову, на гілках дерева сиділа дівчина. На вигляд вона була досить таки вродлива, русе волосся, майже до пояса, гарно звивалось. Дівчина хутко, наче мавпа, злізла з дерева. Випроставшись дівчина була на пів голови вища за мене. Скоса позираючи на мене вона мовила далі:

- То хто ти і що взагалі тут робиш? Батько не дозволив прийти сюди якійсь дивачці. О, то може ви тітка Дейла?- Зацікавлено, споглядаючи мене з усіх сторін.

- Я.. вибачте проте я мушу йти.- Стукіт копит наближався, а за ними гучні викрики «Шукайте її!», «Вона повинна бути десь тут.», «Нумо хутчіше!». Дівчина лише кинула свій останній здивований погляд.