Глава 2

    Графімлії – квіти, які існують тільки в нашому світі. Ці чудесні квіти навесні набувають яскраво синього кольору, кольору нічного неба, а восени тьмяно фіолетового . Коли сонце ховає свій останній промінчик і нескінченна хмара насувається на небо, квіти розквітають, даруючи землі магію життя. Без цих квітів світ не був би таким живим. Графімлії загадкові рослини, ніхто не знає точно на, що вони здатні.

    Наразі у Вуампу немає безпечного місця. Досі у мене не вийшло зв’язатись з Фіндом. Переживання за нього кипіло в мені.    

    З Фіндом ми знайомі, здається, все життя. Його батьки загинули коли йому було 5 років. Він жив зі мною у дитячому будинку. Коли Фінд прийшов до нас, вся увага дітей була спрямована на нього. Як зараз пам’ятаю, що завжди ображалась на нього через це. Коли нам виповнилось по 14 років ми випустились з дитячого будинку. Але роки там були не одноманітні. Пам’ятаю, як нам було по 10 років, нам в голову прийшла геніальна ідея – план втечі. Ми придумали все до найменших деталей, але того дня зранку я захворіла. Так ми і не здійснили нашу маленьку мрію...

-Вісті!- Пролунало позаду мене. Цим прізвиськом називала мене тільки одна людина, я чудово розуміла хто стоїть позаду мене... – Пам’ятаєш мене? Ну звісно пам’ятаєш- Промовила вона сміючись. 

- Мальта. Як ти смієш зараз говорити до мене? Що забула наше минуле?- Мовила я.

- Ну що ти Вісті.- Пирхнула вона. – Це було років 5 тому. Ти досі ображаєшся?

- Мальто, ти певно забула що ти зробила... Як ти мене знайшла? – На мене нахлинули спогади з минулого, страшного минулого... 

- Та що ти я все пам’ятаю , зараз я розумію наскільки поганий вчинок я зробила в минулому... Ми ж живимо в одному королівстві. Ти думаєш до мене не дійшли слухи про тебе? Та про тебе знає кожна людина, котра має вуха. Я всю твою дорогу від кордону до лісу трималась в тебе на хвості.- Проказала вона так, ніби вона кожний день отак ходить за людьми з минулого.

- Ну класнооо. – протягнулася я. – Ти не змінилась. 

- Вісті... Я хотіла вибачитись за минуле... Мені справді шкода. Пробач.- Промовила Мальта, в її голосі звучали нотки суму.

- О Мальто, таке не пробачається... – Промовила я. Ми обернулись на ліс наступили «сині» потрібно швидко забиратися звідси. Перекинувшись поглядами ми побігли в різні сторони. Так ми і розминулись з нею.

    Блукаючи лісом я все думала про неї. Мальта – давня подруга. В дитячому будинку її підсили до мене в кімнату. Ми швидко знайшли спільну мову. Вона розповідала багато історій, нам по-справжньому було добре разом. Коли я познайомила її з Фіндом, дитячий будинок забув про спокій. Наша трійка завжди була в центрі уваги.

    Деколи людям з нашого світу надходили безцінні дари від рослин. Мальта була однією з таких людей, їй дістався дар від Графімлій. Вона могла вселити життя навіть в ту річ, яка вже зовсім зів’яла. Такі та безліч інших дарів рослини дарували дуже рідко. Останній дар надійшов людині близько 100 років тому. Тоді дівчинка, якій дістався дар від одних з наймогутніших квітів, перейшла на бік зла і влаштувала війну проти людства. Це був тяжкий час… Як переказують літописи тоді могутній повелитель духів зла сильно розсердився на неї. Дівчина подумала , що її сила може знищити все, вона настільки хотіла стати могутньою королевою , що зовсім забула про обіцянку, яку вона дала повелителю духів. Обіцянка заключалась в тому, що вона мала знищити лише половину землі та вона пішла проти всіх правил… Одного дня вона прибула прямо в світ духів, нарушивши гармонію між живим і мертвим, дівчина прямувала з гордо піднятою головою незважаючи ні на що, і ні на кого. Вона знищувала усе на своєму шляху цим самим порушуючи ще більше правил. Повелитель духів хутко помчав їй назустріч, він кипів люттю, це було зовсім не схоже на нього. Побачивши в купі диму, який пускався хвилями від полум’я , яким дівчина підпалила все навколо, один одного вони зупинились, залишивши відстань одне від одного. Першим розмову почав повелитель:

-Як ти сміла ступити на поріг світу мертвих? Забула з якого багна я тебе дістав?- він говорив чітко та голосно. Усе навколо зупинилось наче хтось поклав на паузу фільм. Минуло декілька хвилин, які тривали вічність. Нарешті дівчина промовила:

-Ти надав мені неземну силу і не помилився вибравши саме мене.- Ще голосніше прокричала вона.

-Помиляєшся, я сто разів пошкодував, що вибрав тебе. Та ти прийшла сюди марно, ти не отримаєш того чого хочеш. Ти прийшла сюди на гірку смерть.- Крикнув він і розвівши руки в повітрі, звів хвилю чарів в повітрі та направив їх прямо в серце дівчині. Вона була безсила проти могутнього повелителя духів. Спробувавши ухилитись вона впала прямо на землю, завмерши, її серце зупинилось.

   Від тоді мудрі рослини вибирали обранців ще більш обережно.

    На небо насували темні хмари, наче хотіли закрити усі страждання. Блукаючи лісом я натрапила на стежину, котра вела наче в далечінь. Дорогою я думала лише про Фінда. Не можу пояснити, що я відчувала. Ми завжди були поруч, кожного дня. А зараз ніби від мене відірвали частинку, в середі порожнеча, яку неможливо передати словами. Він був найріднішим хто у мене був, міг підтримати навіть коли я вагалась. Простягав мені дві руки, коли я не заслуговувала жодної. А зараз я маю сама простягати собі хоча б одну руку... 

    Почувши стукіт копит я зупинилась, затамувавши подих, я дивилась переляканими очима на цілий табір «синіх». Притулившись до скелі, яка височіла біля мене, я розглядалась по сторонах, щоб якнайшвидше придумати як забратись звідси. Серце вистрибувало з грудей, та я все ж старалась не розгубитись. Їх було 7 обличчя одного з них здалось мені знайомим, але я не звернула на це великої уваги. Вирішивши сховатись в кущах навпроти, я зробила глибокий вдих і попрямувала навколішках до кущів. Під руками гучно тріщали гілки і сухе листя та серед них я помітила дещо дивне. Серед жовто-гарячого листя виднілась щось біле. Не встигнувши розглянувши, що то було, мене охопила сітка зв’язавши мені руки. На гучний звук обернулись сині, серед них я помітила розгублене обличчя Фінда.