Передісторія 4: Легенда про Великий Мороз та Розсіяння

У давні часи, коли пантеон ще тільки зміцнював свої основи, а кохання Весни, Богині Світла, та Суміна, Бога Ночі, розквітало попри всі перешкоди, лють Фріза, Бога Холоду, Води та Морозу, досягла своєї неперевершеної вершини. Його давня образа, його заздрість до Кризеуса, що панував над вогнем і сяйвом, і презирство до Онікса, що обіймав пітьму без форми, були лише відлунням його головної цілі: принизити Весну та загарбати її велич для себе. Тепер, коли вона обрала Суміна, крижане полум'я ненависті Фріза розгорілося до абсолютної температури.

"Їхній союз — це зрада! — завивав Фріз, і його подих заморожував повітря, перетворюючи його на гострі крижинки. — Світло повинно панувати над темрявою, а не танцювати з нею! Я покажу їм справжню владу! Я вкрию цей світ вічним, досконалим льодом, де пануватиме лише мій порядок, а всі інші сили схиляться переді мною!"

І тоді Фріз розпочав свою Велику Зимову Війну. З найглибших льодовиків піднялися армії крижаних велетнів, що дихали снігом і вітром. Океани встали на диби, а їхні хвилі перетворилися на гори замерзлої води, що рушили на землі. З небес посипався град розміром з валуни, а вічний мороз опускався на все живе, погрожуючи перетворити світ на безжиттєвий крижаний панцир. Сміх Фріза, що лунав над замерзлими просторами, був дзвінким, наче розбите скло, і він насолоджувався хаосом, який породжував його холод. Навіть найглибші тіні Онікса почали тріскатися від абсолютного морозу.

Боги зібралися на Велику Раду. Бог Війни та Стратегії, чия бойова кмітливість не знала рівних, швидко оцінив загрозу. "Його гнів — це руйнівна лавина, — проголосив він, — але навіть найміцніший лід можна розтопити або розколоти!"

Битва тривала нескінченні дні й ночі. Сила Фріза була величезною, але його гнів засліплював його. Він не бачив, як його брати та інші боги, яких він так зневажав, діяли злагоджено, як єдине ціле. У вирішальний момент, коли Фріз зібрався випустити останній, найжахливіший мороз, що мав заморозити саме повітря, Весни та Сумін об'єднали свої сили. Світло і темрява злилися у єдиний потік, що не ніс ні тепла, ні холоду, а був чистою, проникаючою силою. Цей потік пронизав крижане серце Фріза, не знищуючи його, але розбиваючи його цілісність.

З криком, що був схожий на тріск мільйонів льодовиків, Фріз розсипався. Його фізична форма не була знищена, вона просто розсіялася. Він не помер у звичному розумінні, але його свідомість, його воля до панування, його єдина сутність були роздроблені.

Відтоді Фріз не править. Він є. Його гнів і сила тепер розсіяні по всьому світу. Він став духом холодних вітрів, що шепочуть над засніженими просторами. Він — невидимий мороз, що кусає щоки взимку. Він — тінь айсберга, що дрейфує в океані. Він — глибокий, мовчазний лід у серці гірських вершин. Його суть розчинилася в його стихіях, і хоча він вічно присутній у холоді, воді та морозі, він більше ніколи не зможе зібрати свою єдину волю, щоб загрожувати світові чи претендувати на велич.

Його "смерть" як єдиної, панівної сутності стала уроком для всього пантеону: жодна сила, навіть така могутня, не може існувати без балансу, і гординя завжди призводить до розсіяння. Світ зітхнув з полегшенням, але пам'ять про Великий Мороз і розсіяння Фріза назавжди залишилися в легендах, що розповідаються в найтемніші зимові ночі.