Розділ 5

Два сонця, їхнє тепло і їхній чіткий графік, вже наближалися до дев'ятої години. Я завжди відзначаю цю точність.

На мене одягали легку, немов повітряну сукню. Я ціную речі, які не сковують свободу руху, адже тіло має бути таким же вільним, як і думка. Це біла домашня сукня з найніжнішої бавовни, але не просто біла: на її білосніжному тлі, мов легкі акварельні мрії, розсипані сліди блакитного кольору. Вони виглядають як крихкі пелюстки, немов поцілунок ранкового неба на чистій тканині. На талії закріпили тонкий в'язаний пояс, що делікатно підкреслює лінію, не змінюючи її природи. Ажурні білі колготки та маленькі туфельки завершують образ.

Здавалося б, це стандартний образ звичайної дівчинки, як і кожної дитини... але цей мій образ завжди перекреслює тіара. Вона срібна, і виконана як крижані квіти — дев'ять бутонів, що ростуть, немов сталактити. Навколо них срібні витончені ізвилини, які нагадують чи то витончені ліани, чи то графічні, маленькі листочки. Тіара – це символ королівської крові, і я це розумію.

У дзеркальному відображенні переді мною постала дівчинка зростом сто дванадцять сантиметрів. Моє волосся — найглибшого відтінку синього, заплетене у дві акуратні косички, з'єднані на потилиці. Це не просто колір; це відтінок глибокої ночі, або ж колір усіх святкових маминих суконь, який я так люблю. Густота волосся мені дісталася від батька, хоча його волосся — чорне, як відполірований обсидіан. У матері ж воно сапфірового відтінку і завжди виблискує так, немов у ньому приховані крихітні зірки та відлуння моря. Мої очі, безперечно, мамині: ніжний бірюзовий, що схиляється то до блакитного, то до сірого – нейтральний колір спостерігача. Моє обличчя досить м'яке та округле, що нагадує правильний овал. Я часто думаю, що м'якість форми допомагає краще сприймати жорсткість світу.

Наша кімната — це світлий, функціональний простір, що слугує сполучною ланкою між трьома нашими спальнями. Сьогодні вона — наша гардеробна та примірочна, завтра може стати ігровою кімнатою, а післязавтра — місцем для наших спільних уроків. Це центр нашого маленького світу.

Кімната залита сонячним світлом завдяки великим вікнам. Навпроти них, на відстані близько семи-восьми метрів, розташоване дзеркало майже на всю стіну — чесний свідок наших ранкових приготувань.

Праворуч — величні двері, що ведуть до нашої головної скарбниці одягу. Тут зберігається практично все, що належить мені та моїм сестрам, крім повсякденних речей, які ми тримаємо у невеликих шафах у наших окремих спальнях. У цій "Скарбниці" — речі для урочистостей, але також і все інше, що дозволяє нам розмаїтити наш зовнішній вигляд і не бути передбачуваними: сукні, кофтинки, светри, штани, спідниці, білизна, взуття. Одяг — це інструмент, і його має бути багато.

І ось ми стоїмо, три принцеси-трійнята, перед дзеркалами в очікуванні сніданку. Я усвідомлюю, що зовнішній вигляд — це лише оболонка, але у світі, де форма важлива, навіть шестирічна дівчинка повинна демонструвати свою приналежність до вищої структури.

Тим часом, навколо, як завжди, снують слуги. Вони застеляють ліжка у наших окремих кімнатах, забирають нічні сорочки. Моя сестра Шедія вже підібрала свій одяг для сніданку і спостерігає за нами з усмішкою, стоячи позаду, у цьому ж спільному просторі.

— Ви справжні красуні. Ще вчора мама показувала вас, крихіток, у колисках, а сьогодні ви — юні принцеси.

Шедія підійшла ближче і дивилася на нас із теплою, щирою усмішкою. Вона сама була одягнена у свій ніжно-блакитний костюм, прикрашений зображеннями синьої та фіолетової папороті на кофтинці та спідниці.

— Ну, ти також гарна, сестричко, — промовила Даніка, повертаючись до неї. Її власний вигляд, у білих колготках та синіх туфельках, був втіленням м'якості.

— Це так, але сьогодні ваш день, Даніко. Сьогодні ви офіційно та повноцінно станете принцесами. З титулами та обов'язками, які на вас буде покладено. З цього дня ви почнете своє навчання.

— Скоріше б вже вечір! Я так хочу дізнатися, який в мене буде титул, — Крістал бадьоро зістрибнула зі стільчика. Її нетерпіння було аж надто помітним. — Як думаєш, Шеді, які нам титули підготували мама із татом?

Шедія ледь помітно посміхнулася:

— Я навряд чи можу це сказати. Мені мій титул дали вже в більш зрілому віці й за особливих обставин. Та й тато, навіть якщо й знає, навряд вам скаже. Це вирішуватиметься нашими Королевами Естерії: тіткою Златією, мамою, кузиною Карім та Королевою Галеною.

— Усі королеви Естерії вирішують наш титул? — запитала я, Ріанна.

— Так, Ріанно. Це не просто слова. Це буде Обов'язок, який ви маєте прийняти та засвідчити перед богами. Ось, наприклад, наша тітка Златія — вона Королева Двох Сонць, Дня та Світла. На неї покладено обов'язок, який вона присягнула богам підтримувати. Як і наша мати, вона — Королева Ночі. Тітонька Карім має обов'язок як Берегиня Тепла, Родин та Кохання. А Королева Галена відповідає за Гармонію та Мир серед нашого народу, допомагаючи їм у повсякденному житті. Ех! Ще наче вчора ви були крихітками... а сьогодні мати та тітки нададуть вам офіційний статус принцеси...

Даніка задумливо подивилася на свою ніжну блакитну сукню з бантиками:

— Як думаєш, Шеді, якими принцесами ми будемо?

— А що тут думати, Дані? — захоплено вигукнула Кріс, піднімаючи зігнуті в ліктях руки, намагаючись показати мускули на своєму тендітному тілі. — Я точно буду принцесою, яка буде Захисницею та Воїном! І титул буде мені під стать!

Шедія підійшла, легко обійнявши нас обох.

— Як би там не було, мої ви зайченята-сестрички, я вас можу запевнити: ваші титули будуть вам під стать.

Слова Шедії не так заспокоїли, як глибоко зачепили. Ні, це справді захоплювало... але я відчувала не просто дитяче нетерпіння, а вагу і важливість. Бути Принцесою з Титулом. Не просто Ріанна. Я стану як моя сестра Шедія, яка вже має свій визначений шлях, свою долю — Шедія, Принцеса Зірок.