Передісторія 3: Легенда про Відлуння Морозу: Самотнє Творення Близнюків

Після Великої Війни за Зимову Корону, коли Фріз, Бог Холоду, Води та Морозу, відступив від північних земель Західного Континенту, його серце було наповнене крижаною гіркотою. Він не був знищений, але його гординя та прагнення до беззаперечного панування зазнали нищівного удару від союзу Кризеуса та Амари. Світ, що кипів життям та коханням, здавався йому лише безладним, гамірним хаосом. Фріз прагнув знайти місце, де його абсолютна влада над холодом залишилася б незмінною, де ніяке полум'я чи любов не могли б дістатися до його святилищ. Він вирішив створити власні світи, які відображали б його справжню, непорушну сутність.

Фріз відійшов у найвіддаленіші, найхолодніші куточки Північного Океану, куди навіть сонця лише зрідка посилало свої бліді промені. Там, де первісна темрява Онікса зустрічалася з вічним мороком глибоких вод, Фріз почав свою грандіозну роботу.

Він не викликав буревіїв, як раніше. Натомість, його воля була зосередженою і безмовногою, як крига, що повільно, але невідворотно стискає. Він занурив свою сутність у водну безодню, і мільярди тон води миттєво перетворювалися на кристалічний лід, виштовхуючи з дна океану величезні континентальні плити. Під його поглядом, гори криги піднімалися з моря, їхні вершини сягали небес, розсікаючи хмари. Це були не просто гори, а величні крижані бастіони, що створювали неприступний бар'єр, відділяючи ці землі від решти світу.

Так народився Північний Материк, названий пізніше "Бастіоном Мовчання" або "Вічним Покровом". Це була земля абсолютної, незворушної краси – нескінченні простори засніжених плато, що переходили у гостроверхі гірські хребти, висічені з чистого синього льоду. Тумани вічного морозу обіймали ці землі, а вітер ніс лише шепіт вічності. Це було володіння Фріза, де його вплив був беззаперечним, а його спокій – абсолютним.

Не задовольнившись лише Північчю, Фріз звернув свій погляд на протилежний полюс, на найдальші, найізольованіші води, де панував майже вічний морок. Тут його творіння було іншим – більш таємничим і менш агресивним.

Він не піднімав гір. Він підняв з океанських глибин величезні, рівні крижані плато, що були настільки чистими, що здавалися дзеркалами у світ небуття. Він покрив їх незліченними шарами пресованого снігу, створюючи поверхню, що була бездоганно білою і безкінечною. І навколо цього нового континенту Фріз сплів вічні вітри-завіси, що кружляли, створюючи непроникну стіну з хуртовини, крижаної імли та снігу. Ці вітри були настільки лютими, що жодна жива істота, жоден промінь світла не міг дістатися до серця цієї землі без його дозволу.

Так виник Південний Материк, що став відомий як "Льодяне Серце Світу" або "Південна Завіса". Це була земля абсолютної ізоляції та мовчання, де час, здавалося, завмирав. Під його білосніжним покровом, як шепотіли легенди, були приховані найдавніші таємниці холоду та порожнечі, що передувала світлу.

Інші боги спостерігали за цим з повагою, але й з осторогою. Вони розуміли, що ці творіння були не просто розширенням володінь, а виявом глибинної сутності Фріза, його відповіддю на минулі поразки. Це були його особисті царства, недоторканні та вічні, місця, де він міг панувати беззаперечно.

З того часу Північний та Південний Материки залишаються мовчазними свідченнями незламної волі Фріза. Вони – його спадщина у світі, де навіть після розсіяння його гніву, його сила та присутність вічно відчуваються в безмежній красі та суворості цих крижаних земель. І смертні, і боги знають, що навіть у поразці, Бог Морозу знайшов спосіб створити власні світи вічної, непорушної влади.

Дана легенда була перекладена з давньоестеріської мови Еніром Сивобородим Кноулспіром