Передісторія 2: Легенда про Хитрий Вінець Кохання: Падіння Морозу

У ті часи, коли північні вітри Західного Континенту були дикими, а гірські вершини сягали самих небес, розгорілася війна, що могла розколоти світ смертних та Ефірні Царства. Дві великі сили, два брати, зійшлися у безкомпромісному конфлікті за панування над цим суворим, але багатим регіоном.

Це були Кризеус, Бог Самоцвітного Сяйва та Вогню, і Фріз, Бог Холоду, Води та Морозу.

Північна частина Західного Континенту, з її вічними снігами, глибокими льодовиками та величними, покритими кригою горами, була природним володінням Фріза. Його дихання створювало сріблясті панцирі на озерах, його шепіт заморожував водоспади, а його погляд перетворював гірські струмки на непорушні стрічки льоду. Він бачив у цій землі втілення своєї досконалої чистоти та вічного спокою.

Але Кризеус, чия сутність була в блискучих скарбах та палаючому вогні, дивився на ці ж гори зовсім інакше. Під крижаними товщами він відчував пульсування прихованих жил золота та неогранених самоцвітів. Він бачив, як сонце відбивається в льоду, створюючи мільйони іскор, і прагнув розтопити кригу, щоб звільнити ці багатства, щоб його світло могло запалати на цих вершинах. Для нього це була не просто земля, а невичерпне джерело сили та слави, що лежало під гнітючим покровом брата.

Так почалася війна, яка не знала рівних за своєю руйнівною величчю. Фріз посилав нескінченні хуртовини, що обрушували гори, його морози були настільки сильними, що повітря ставало крихким, а крижані велетні, висічені з льодовиків, атакували з лютою, безмовною силою. У відповідь Кризеус піднімав вогняні стовпи, що розтоплювали льодовики, перетворюючи їх на бурхливі річки. Його сяйво було настільки інтенсивним, що змушувало сніг випаровуватися, а гори диміти. Блискавки Лучиана, що часто відповідав на гнів Кризеуса, розколювали крижані скелі, а вогняні самоцвіти, вирвані з надр землі, летіли, як метеори, на армії Фріза.

Жоден з братів не міг здобути вирішальну перемогу. Кожна атака однієї сторони зустрічалася рівносильною відсіччю іншої. Земля стогнала. Вічні сніги перетворювалися на киплячі потоки, що стікали до моря, а потім знову замерзали, перетворюючись на нездоланні стіни льоду. Регіон, що був об'єктом їхньої боротьби, перетворився на змарнілу, розірвану землю, де життя майже зникло.

Боги спостерігали з тривогою. Ця війна несла загрозу рівновазі всього світу. Здавалося, ніщо не могло примирити ці дві протилежні сили.

Саме тоді з'явилася Амара, Богиня Любові та Пристрасті, чиє світле волосся блищало рожевим золотом, а в очах мерехтіла і ніжність, і хитрість. Її серце було сповнене болю від страждань, які ця війна приносила смертним, від кохання, що гинуло під крижаними вітрами та полум'ям. Вона вирішила покласти цьому край.

Амара не прийшла з силою, а з пропозицією, що здивувала всіх. Вона з'явилася на полі бою, де зійшлися полум'я і лід, і її присутність, хоч і була майже непомітною на тлі цієї величі, принесла несподіване затишшя. Вона звернулася до Кризеуса, чиє серце було загартоване війною, але в глибині все ще прагнуло до слави та визнання.

"О, Кризеусе, сяючий владарю вогню, — промовила Амара, її голос був наче ніжний спів, що пробивався крізь гуркіт грому, — твої перемоги приносять руїну. Твоя слава вимірюється не багатством, а порожнечею спустошених земель. Ця війна ніколи не закінчиться, доки ви бачитимете один в одному лише ворога. Але є інший шлях до домінування, шлях, що принесе тобі не лише владу, а й вічну велич."

Кризеус, заінтригований, вислухав її. Амара запропонувала йому угоду, яка вразила богів: Кризеус візьме Амару за дружину. Їхній союз мав би стати символом примирення, об'єднанням сили та краси. Для Фріза це був важкий удар, адже він також, можливо, плекав таємні бажання щодо Амари, або просто не міг винести думки про те, що брат отримає таку могутню союзницю.

"Якщо ти приймеш мене, — продовжила Амара, дивлячись Кризеусу прямо в очі, — я принесу мир у твої володіння. Я покажу тобі багатства, що не потребують розтоплення льоду, і славу, що не вимагає крові. Твоє полум'я зможе зігрівати, а не лише спалювати. Моє кохання зрівноважить твою пристрасть до руйнації."

Кризеус, будучи Богом Лідерства та Відваги, зрозумів велич цього ходу. Це було не лише перемир'я, а й стратегічний альянс, який дарував йому щось більше, ніж просто територію – він отримував Богиню Кохання та Пристрасті, чия присутність могла бити неперевершеною в пантеоні. Він бачив, як це піднесе його статус. Він прийняв пропозицію.

Шлюб Кризеуса та Амари не був миттєвим спалахом пристрасті, а скоріше стратегічним союзом, що поступово перетворився на глибоке почуття. Для Фріза це була гірка поразка. Він не міг атакувати брата, не зачіпаючи Амару, чия аура кохання тепер оповила Кризеуса. Він відступив, і його гнів перетворився на тиху, холодну лють, що ховалася в глибинах льодовиків. Він знав, що його брат отримав не просто дружину, а джерело нової, нездоланної сили.

З того дня північні землі Західного Континенту стали місцем динамічного балансу. Деякі вершини залишалися вічно крижаними, як нагадування про Фріза, але між ними з'являлися долини, де розквітали квіти, зігріті теплом Кризеуса та любов'ю Амари. Їхній шлюб став легендою, що розповідала про те, як навіть найлютіша війна може бути приборкана не силою, а несподіваним союзом, де кохання стає наймогутнішою зброєю.

Дана легенда була перекладена з давньоестеріської мови Еніром Сивобородим Кноулспіром