Остання повелителька Кубку Безсмертя: Армія Мертвих

24. Ігри розуму

Глава 24.

Ігри розуму

Вдаючи, що нічого не трапилося, Мелінда сиділа в кріслі і потягувала каву.  Її  зазвичай життєрадісний погляд змінився на холодний, пронизуючий до болю. Так виглядали люди, які втратили абсолютно  все. Постукуючи пальцями по маленькому столику, що знаходився поруч, дівчина ледь стримувалась, аби  не закричати від тих проблем, які впали на її плечі. Замість того, щоб придумати план визволення Джима, вона почала згадувати всі моменти, які вони пережили вдвох. На її очах з’явилися сльози. Витираючи рукою обличчя, дівчина щосили намагалася переконати себе в тому, що вона врятує його та Ліану, але час грав проти неї.

  • Знаю дурне запитання, але з тобою все гаразд? - запитала Брітані, спостерігаючи за Меліндою.
  • Так, краще не буває: мій коханий у могутнього чаклуна, моя подруга поки що спить, а через декілька годин взагалі помре. Так! Зі мною все гаразд, чорт забирай! - закричала        Мелінда на весь будинок.
  • То, можливо, ти припиниш шкодувати себе і нарешті придумаєш план порятунку? - закричала Брітані у відповідь.
  • Я не знаю, як їх врятувати! Схоже наші пращури помилися обравши мене хранителькою.
  • Не думала, шо Мелінда Браун опустить руки при перших труднощах. Ти могутня хранителька Кубку Безсмертя, подобається тобі це чи ні. І так чи інакше ти маєш підняти  свій зад із цього крісла і придумати план, бо  загинуть не тільки Джим і Ліана, а ціле місто, як Вольтерн підніме ту кляту Армію Мертвих! Ти чуєш мене? - сердито промовила Брітані.
  • Вона права, - сказав Майкл, зайшовши в кімнату. - Це все тільки верхівка айсбергу. Справжні проблеми почнуться тоді, коли він все ж таки зробить те, про що говорить пророцтво, і тоді нам всім гаплик.
  • Що ти бачила у площині духів? -  спробувала лагідно запитати Ізабелла, яка зайшла в кімнату відразу після Майкла.
  • Той день, коли померли мої батьки.
  • Тобто? Я думала, ти можеш спілкуватися з духами, а не подорожувати в часі.
  • Я теж так думала, але це була не подорож. Скоріше мама хотіла мені показати дещо важливе.
  • І що саме?
  • Вони говорили про чорний рубін, який може забрати трохи сили у Вольтерна.
  • Так, на той час це був ідеальний план.
  • Що ти знаєш про той рубін?
  • Це єдиний у своєму роді чорний рубін. Він настільки потужний, що може позбавити сили будь-якого чарівника, навіть того, в чиїх руках він знаходиться. Як правильно користуватися ним, знав тільки Іхтеріон.
  • Так, знаю... мій хрещений батько із надприродніми силами. Де його шукати?
  • Він не з’являвся після того, як загинула твоя мама. Вважав винним себе в її смерті. А стосовно чорного рубіну, то він в цьому домі.
  • Де саме?
  • У кімнаті твоєї тітки.

Почувши це, Мелінда підірвалася з  крісла  і за декілька секунд вже опинилися біля кімати Аманди. Вона стояла біля дверей, вдихаючи повітря так, ніби воно от-от закінчиться. Трохи прийшовши до тями, дівчина торкнулася ручки. Важкі, на перший погляд, двері з легкістю відчинилися.  Від того часу, як Мелінда була там останнього разу, пройшло декілька днів.

  • Ти впевнена, що хочеш цього? - тихо запитала Ізабелла, котра  якраз підійшла до дівчини і стала за її спиною. - Ми не знаємо, як користуватись Чорним Рубіном.
  • Так, «інструкція» тільки в Іхтеріона, я пам’ятаю, але не можу витрачати  час на його пошуки, тому спробую якось розібратись у цьому самостійно.
  • Добре, він у коробці.

Мелінда знала про що зараз піде мова. В Аманди була тільки одна так звана «скарбничка», в якій жінка зберігала найдорогоцінніші для неї речі. Діставши із-під шафи шкатулку, обклеєну різнокольоровим папером, Мелінда відкрила її. П’янкий аромат улюблених парфумів злегка запаморочив ясний розум дівчини, але так тривало лише декілька секунд. Швидко оговтавшись, вона продовжила шукати Чорний Рубін.

  • Тут нічого немає! - роздратовано пробурмотіла дівчина.
  • Повинно бути. Я бачила, як вона ставила його туди.
  • Сама подивись, тут тільки фото, декілька дивних речей і все.
  • Цього не може бути, - кинувшись до коробки невеликого розміру, стривожено сказала Ізабелла.

Вона витрусила все, що було в ній, але так і не знайшла Рубін.

  • Можливо, його хтось забрав або вона кудись переставила? - з подивом запитала дівчина.
  • А може, вам варто напружити свої мізки? - почувся чоловічий голос.

Мелінда та Ізабелла одночасно повернули голови, щоб подивитись, хто це сказав. Біля дверей стояв чоловік високого зросту, середнього віку.

  • Хто ви? Що вам треба? - закричала Мелінда, наближаючись до незнайомця.
  • Твоє життя... - промовив той і змахнувши рукою, відкинув її до стіни.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше