21. Мертві не сплять

Глава 21

Мертві не сплять

• Ви знайшли щось? – запитала Ізабелла, наближаючись до дверей таємної кімнати.
• Так є дещо… - струшуючи пил із одягу, відповіла Мелінда. – Люк, який знайшла Ліана, веде у підземний тунель.
• І що там?
• Під нашим будинком, поховане ціле місто. Я  розмовляла з однією дівчиною, котра  розповіла, що воно називалося Розенвуд, його спалив Джозеф III через те, що люди не підкорилися йому.
• Я думала, ти можеш говорити з мертвими лише на площині духів?- зніяковіло промовила Ізабелла.
• Якщо він спалив ціле місто, то їхні душі, віддавши свою енергію, утворили власну площину. Так вони почуваються більш сильними та захищеними, – перервала розмову Ліана.
• Ось чому головний біль був настільки сильний, – додав Джим.
• Що ще казала та дівчина? – запитала Брітані.
• Вона сказала про те, що  на їхніх душах лежить прокляття, що  змушує переживати знову і знову цей день. Закляття наклав якийсь могутній клан відьом, і якщо мені вдасться зняти його, то вона дасть мені інформацію про тітку.
• Звідки вона знає її?
• Уявлення не маю. Зараз мені треба зосередитись на тому, щоб знайти їх.
• Мені необхідний ґрунт із підземелля. Так я дізнаюся, що за магію використовували. Зможеш мені дістати? – подивившись на Джима, запитала Ліана.
• Так, зараз принесу.
• А що потім? – поцікавилася Мелінда.
• Існує давній ритуал Кхасе, за допомогою якого ми з’ясуємо, кому належить ця магія і наскільки вона потужна. Для цього мені потрібний ґрунт із зачаклованої землі, кора тисячолітнього дуба та твоя кров для підсилення закляття…
• Ґрунт і кров у нас є, а от звідки ми візьмемо кору дуба? У Томіліні нема таких старих дерев?! – сказала Ізабелла.
• Ну, власне є…  Майкл поїхав по справах, я можу зателефонувати йому і він привезе необхідний інгредієнт.
• Звідки в нього тисячолітній дуб? – з подивом промовив Джим.
• Це – Немитон - сакральне місце друїдів. Звідти ще сотні років тому  вони черпали свою силу так само, як і мій батько…
• Добре, тоді у нас є все необхідне. Я спускаюся за ґрунтом. Брітані,, телефонуй Майклу, а ти готуйся до ритуалу,- подивившись на Ліану, сказав хлопець.
• А я поки зроблю нам усім каву, – відказала Ізабелла.
• Згода…

 Джим підійшов до шухляди, дістав невелику жерстяну посудину та ніж. Окинувши поглядом Мелінду, він мовчки зайшов у таємну кімнату.  Брітані та Ліана вийшли із кімнати. Ізабелла поралася біля плити.

• Щось не так?- стривожено запитала жінка.
• Ми все ближче до відповідей, але я чомусь невпевнена, що хочу їх почути…
• Знаєш, у твоєї родини завжди були таємниці. Інколи вони зникали із своїми власниками, а інколи продовжували жити крізь століття. Те, що ти хранителька, - це великий дар.
• До чого ти хилиш?
• Я кажу про те, що якщо ти розпочала цей шлях, то повинна його пройти. Залишатись на півдорозі це те саме, що надкусити яблуко: смак відчуєш, але насолоди ніякої.
• З одного боку я все розумію, а з іншого -  не хочу кожний раз робити так, щоб ваші життя були в небезпеці.
• Ти нічого не робиш…все є так, як маю бути. Долю змінити не можна…
• Але можна трохи виправити. 
• Що ти маєш на увазі?
• Є в мене одна ідея, але про це потім
• Що за ідея?
• Кава…
• Кава?
• Вона википає…
• О Боже, щось ми забалакались…  нічого зараз я все витру…
• Якщо щось -  рушники в середній шухляді…
• А ти куди?
• Подивитись, що там робить Брітані та Ліана.
• Добре, скажи, що кава готова, зараз принесу.
• Угу…

Сказавши це, Мелінда вийшла із кімнати. Вона пішла до гостьової, де якраз готувалася до ритуалу Ліана.

• Виходить? – тихо запитала Мелінда.
• Так… треба тільки інгредієнти і все вийде… Брітані телефонувала Майклу, він вже їде… - не відриваючись від робити говорила Ліана.
• Це дуже гарна новина, Джим мав вже повернутись, але чомусь його й досі нема…
• Скоро повернеться, можливо, він вибирає місце, де набрати землі…
• Можливо…
• Мені здається, чи ти мені хочеш щось сказати? – зніяковіло запитала Ліана.
• Так, точніше хочу тебе дещо попросити… Ти можеш накласти якесь захисне закляття.
• Для чого тобі?
• Я маю захистити свою родину... Такими темпами вони скоро помруть.
• Добре, я щось придумаю… Зараз маю сконцентруватися на цьому ритуалі. Він занадто складний.
• Дякую. Ти завжди мені допомагаєш…
• Сім’я не закінчується на крові, пам’ятай про це…
• Знаю… за цей короткий термін ви стали для мене чимось більшим. Мені ніколи й ніхто не допомагав. Все життя мене оточували люди, душі яких були гнилими, повними темряви. Вони хотіли мені тільки зла. Їхня брехня поглинала їх же самих. А ви… Ви щось особливе! І  повір, я невимовно вдячна за це…
• Годі сентиментів…  вони травмують мою психіку.
• Ах-ха-ха, - засміялася Мелінда, - мені треба повчитися в тебе гумору.
• Приймаю тільки у вівторок та п’ятницю, грошовий внесок вітається…
• Я запам’ятаю. Джима і справді довго нема. Я спущусь за ним.
• Будь обережна.