20. Розенвуд

Глава 20

Розенвуд

• Щось мені це зовсім не подобається, – почав розмову Майкл, потягуючи каву.

Брітані тим часом розглядала кімнату.

• Мені також, але що поробиш. Треба знайти Аманду і не дати померти Мелінді, – відповіла Ізабелла.
• Так, але це все якось дивно. Спочатку хтось хоче, щоб ми знайшли її, а потім накладає на неї спеціальне закляття. А що буде потім? Коли ми знімемо його? А якщо там і справді прокляті предмети? То що тоді?  - занепокоєно почав говорити чоловік.
• Я впевнена ми щось придумаємо, - усміхнувшись відповіла жінка.
• Там справді нічого немає, - закриваючи за собою двері, промовила Брітані.
• Ти все оглянула? – запитав Майкл.
• Так, там є тільки старі потріскані стіни і більше нічого, – сівши на стілець, відказала дівчина.
• А де Мелінда? – перервала розмову Ізабелла.
• Вона в саду, сказала, що хоче трохи побути сама, – відповіла Брітані.
• У нас немає саду, тільки тераса, – зніяковіло мовила Ізабелла.
• Можливо вона обмовилась? – запитав Майкл.

Раптом із сусідньої кімнати почувся шум. Майкл та Ізабелла швидко піднявшись, помчали туди. Брітані пішла слідом за ними. Коли вони прийшли, то побачили, як Мелінда лежить на землі, а всюди валяються шматки розбитого скла.

• Що тут сталося? – наближаючись до Мелінди, запитала Ізабелла.
• Не знаю, я стояла на терасі, почула, що хтось наближається. Як тільки повернулася - відчула сильний біль в голові! За  мить вже опинилася тут, – почухуючи голову, розповідала дівчина.
• Я так зрозумів, що на тебе хтось напав? – стривожено запитав Майкл.
• Так, і щось мені підказує, що це було попередження, – відказала Брітані, тримаючи в руках якийсь аркуш паперу.
• Що там у тебе? – запитала Мелінда.
• Тут щось написано латинською, – зніяковіло відповіла дівчина і протягнула аркуш паперу.
• MOMENTO MORI… – тихо промовила вона.
• Я так і думала, що це Вольтерн, бо лише він може надсилати такі огидні попередження, – грізно відказала Ізабелла.
• То чому не вбив мене? – зніяковіло сказала Мелінда.
• Можливо, він просто отримує задоволення від того, що грається з нами? – ніби про щось замислившись говорив Майкл.-Треба чим швидше зняти закляття з кімнати. Там  має щось бути…
• Так, Майкл правий,  а ти не бачила хоча б лиця чи якихось особливих прикмет? – запитала Ізабелла, подивившись на Мелінду.
• Ні, все відбулось занадто швидко, я навіть оговтатись не встигла, – роздивляючись навкруги, відповіла дівчина. 

Так як це було одне з найбільших вікон у цьому будинку, то шматки скла розлетілись по всій гостьовій кімнаті. Руки та ноги Мелінди, вкривали маленькі порізи.

• Ходімо, необхідно обробити твої рани, - сказала Ізабелла.
• Ні, дрібниця. Вони не так вже і болять, - посміхнувшись відказала дівчина.
• Що тут сталося? – почувся чоловічий голос.
• Обернувшись, Мелінда побачила Мартіна.
• Цікаво, він хоч інколи знімає того капелюха? – тихо прошепотіла Брітані.
• Знімаю.. коли іду в душ… - буркнув Мартін наближаючись до Ізабелли. Від того, що чоловік почув її за декілька метрів, Брітані стало ніяково.
• Вибачте, я не хотіла…
• Нічого, переживу, – перебив її Мартін, - то що тут сталося? – пильно придивившись до Мелінди, запитав чоловік.
• Я не знаю, на мене хтось напав. Ми думаємо, що це був Вольтерн.
• Вольтерн? Тут? Нащо  йому так ризикувати?
• Може, хотів налякати мене або ще щось. Після нападу, ми знайшли ось це, – протягуючи аркуш паперу, промовила дівчина.
• Хм, все змінює. Твоя мати теж такі отримувала, – спокійним тоном відказав Мартін.
• І вас це зовсім не дивує?
• Ні, анітрохи. Ви знайшли Аманду? – швидко перевів тему Мартін.
• Ні, ми працюємо над цим,  – втрутилась Ізабелла.

Мартін окинув  її поглядом і знову звернувся до Мелінди.

• Так як я довгий час працював із чарівниками,  то в мене серед них залишилися хороші знайомі. Одна пташка нашептала мені, що більшість відьом, чаклунів і всіх, хто хоч якось стосується магії, почали кудись зникати.  Свою подругу, вона не бачила вже декілька днів.
• А нащо комусь викрадати їх? – запитав Майкл.
• Їх не викрадають, вони обирають сторону,  – відказала Мелінда.
• В якому сенсі? Ти про що, сонечко? – подивившись на дівчину, промовила Ізабелла.
• Я говорю про те, що ще із давніх-давен, коли наближалась війна, то щоб не загинути, люди обирали сторону найсильнішого. Вони знають, що їх чекає, якщо виберуть не його… пророцтво здійснюється…
• Те пророцтво, де говориться про армію мертвих? – зніяковіло промовила Брітані.
• Так… Битва буде не на життя, а на смерть. Я давно про це знала. Хочу  сказати вам, якщо не хочете, то можете залишитись, я не ображусь, – подивившись на всіх, сказала Мелінда.
• Ми тут лише заради тебе і твоєї тітки, половина шляху пройдена, тому залишити тебе зараз було б цілковитою дурнею. Якщо ми разом, то до кінця, – рішуче сказав Майкл.
• Повністю згодна, - швидко додала Ізабелла.
• Дякую вам, я серйозно, якби не ви, не знаю, що зараз робила б.