13. Посох Асклепі

Глава 13

Посох Асклепі

• Може, ти нарешті скажеш, куди ми йдемо? – почав буркотіти Майкл.
• Зараз, ось майже прийшли… -з посмішкою промовив Джон і показав рукою на закинуту будівлю.

Незважаючи на те, що в Томіліні було людно, закинутих будівель зустрічалося досить багато. Цей будинок, на який показав Джон, був колись ветеринарною клінікою.  Споруда виглядала дуже старою, стіни були пошарпаними та потрісканими від частих дощів, дах давно прогнив, а підлога провалювалася в землю. Видно було відразу, що будинок ніхто не відвідував, охорони також не було. Стіни були сірими і немов кричали про допомогу.

• Навіщо ми тут? – запитав Майкл.
• Хто з нас не чув про кельтів? Історичні пам'ятки, археологічні розкопки, захоплюючі саги, моноліти надають, здавалося б, вичерпні відомості про ці племена. І тим не менш, перекази про друїдів, кельтських жерців, і їхньої релігії, представляють ще не розкриту таємницю.
• До чого ти ведеш? – так само здивовано говорив Майкл.
• Сама магія друїдів була пов'язана із сакральними силами природи: найбільш могутні жреці могли керувати природними стихіями, перетворюватися на тварин і рослин, захищати себе непрохідними хащами, ходити, не залишаючи слідів. Втім, легенда завжди тісно переплітається з реальністю.

Друїди справді проводили велику частину життя в лісі. Там вони навчалися і давали уроки, там знаходилися їх вівтарі - «Омфали» або «неметони», де друїди відправляли богослужіння і приносили жертви богам. У кожному регіоні були свої священні рослини, що мали сакральне значення. Це дуб, горобина, ліщина, і, звичайно ж, омела, зрізати яку належало золотим серпом.

Жерці використовували рослини і для медичних цілей. За переказами, втомлені та поранені воїни опускалися в освячені друїдами ставки і озера, спеціально наповнені цілющими травами, після чого військо знову могло йти в бій.

Займалися друїди і чорною магією - будь-який король більше всього на світі боявся можливого прокляття, яке міг накласти на нього жрець. Подібне прокляття загрожувало людині страшними хворобами і каліцтвами. Дуже часто воно фіксувалося за допомогою спеціальної писемності, що використовувалася стародавніми ірландцями. Ця писемність, що збереглася на каменях або дерев'яних паличках, представляла собою насічки або горизонтальні і косі лінії. Право на це жрець отримував тільки в тому випадку, якщо правитель був несправедливий і жорстокий, що впливало на родючість землі і достаток народу.

• Я і досі не розумію, до чого ти хилиш… - зніяковіло промовив Майкл.
• Я говорю тобі про те, що це і є той самий «Омфал» або ж «Неметон»…
• Це напівзруйнований будинок, а ніякий не Омфал.
• Ти не бачиш головного, придивися…
• Я бачу зруйнований будинок, який потребує ремонту. Це все. Ніяких ритуальних столів чи ще якихось предметів я не бачу.
• Господи, ніякої фантазії…

Джон потягнув за довгу мотузку, яка стояла біля дверей. Раптом в розбитому будинку запалало світло. Майкл підняв голову вверх і побачив декілька підсвічників із великими, розписаними свічками. Всередині будівля із напівзруйнованої перетворилась на зал для церемоній. Посередині стояв дуб, який, очевидно, давним-давно вріс в землю. Він весь був обмальований дивними символами, схожими на якісь слова. Дуб був оточений ланцюгами, що поблискували від палаючого вогню.  Сам зал був настільки красивим, що Майкл не міг відвести від нього погляду. Приміщення не велике, але водночас і не крихітне.

• Що це в біса таке? – говорив  Майкл, проходжуючись біля дуба.- Як такий дуб можна не помітити із вулиці.. Він проростає через дах, чому його не видно? –  не розуміючи, говорив він.
• Це зачароване місце, я ж говорив, що навчився декількох трюків від твого батька. Нас взагалі ніхто не бачить, коли проходить повз цей будинок. Всі думають, що це просто розвалина, яка потребує капітального ремонту.
• Нічого собі…
• Коли твій  батько не міг з чимось впоратись, він завжди приходив сюди і просто думав або ж  проводив свої магічні ритуали. Це було священне місце для нього, він зачарував його так, щоб інші люди ніколи про нього не дізнались і взагалі нічого не знали про друїдів. Твій батько завжди оберігав цю таємницю…
• Добре, він проводив тут свої ритуали. І  що це мені дає?
• Ти можеш привести сюди Брітані, і, можливо, вона таким чином знайде Вольтерна. Це була перша річ, яку я хотів тобі повідомити.
• А яка ще?
• Коли твій батько помирав, він  просив передати це тобі…

Джон підійшов до знищеної старістю шафи. Ледве відкривши її, дістав досить дивний предмет, загорнутий у чорну подерту тканину. Він нагадував чи то паличку, чи то посох. Старовинна річ була в гарному стані. Здавалося, що навіть погода або великий проміжок часу не здатні зашкодити їй. Посох був зеленуватого кольору із обвитою випуклою змією такої ж висоти як він.  Майкл, придивившись, зрозумів, що це Посох Асклепі.

• Це… цього не може бути.. Цей посох - це легенда…
• Я б так не сказав,- зауважив Джон.- Спостерігаючи за твоєю реакцією, я зрозумів, що ти знаєш дещо більше про цей посох, ніж інші люди…
• Так, я багато про нього читав. Це найцінніша річ у світі. Посох Асклепія в Грецькій міфології відомий також як обвитий змією посох, володарем якого є грецький бог Асклепій. Це такий бог, що асоціюється з медициною та зціленням. У  сучасному світі цей символ активно використовується, часто його плутають з власністю бога Гермеса — кадуцеєм. Але історія  посоха Асклепія має ще глибше коріння, ніж грецька міфологія.
• Ти знаєш легенду про цей посох? – запитав Джон, прокручуючи в руках дивну, на перший погляд, річ.
• Насправді Асклепій, або ж Ескулап, був давньоримським богом лікування і покровителем усіх лікарів. За легендою, батьком Асклепія був Аполлон, а матір'ю звичайна жінка. З народження він був абсолютно звичайною людиною, та його тяга до медицини і дивовижний талант дозволили йому отримати безсмертя. У процесі свого життя він став настільки майстерним лікарем, що зміг оживляти мертвих. Тоді інші боги обурилися порушенням природного порядку речей, і верховний бог Зевс убив Асклепія своїми блискавками.
• Легенди про нього, зокрема ті, в яких він справляється з епідеміями або виліковує безнадійних хворих, засновані на реальних історіях.