9. Білий маг чорного дубу

Глава 9

Білий маг чорного дубу

• Ти не на жарт мене налякав, - промовила Мелінда тремтячим голосом, подаючи воду Джиму, який сидів на дивані.
• А що, власне, сталося? – з подивом запитав молодий чоловік.
• Я не знаю, як тобі все це розповісти…- опустивши голову, сказала Мелінда.
• Почни із спочатку,- промовив чоловік, виходячи із кухні.

 Це був Мартін Фрімен. Одягнений  у той самий капелюх і те пальто, яке було на ньому при їхній першій зустрічі, він мав похмуре і стривожене обличчя.

• Що він тут робить? – запитав Джим.
• Я не знала, що робити, і зателефонувала Мартіну, – швидко відповіла дівчина.
• Я пам’ятаю, що помирав, чому я досі живий? – із здивуванням, говорив хлопець.
• Пам’ятаєш,  в листі, який написала моя мама, було сказано про те, що всі повелительки кубку володіють певними силами…
• Ну, так…
• Я схоже знайшла свою силу, я можу повертати до життя мертвих..

Погляд Джима був спочатку багатозначним, а потім він ніби остовпів, коли почув цю новину. Хлопець мовчки поставив склянку на стіл, що я стояв біля дивану, і продовжив далі спостерігати за Меліндою. Джим знав, що колись все ж таки дівчина отримає свою силу, але не думав, що це буде  настільки швидко.

• Ну, я би це трохи спростував,- почав говорити Мартін, ти не можеш повертати до життя всіх мертвих, яких забажаєш. Ти можеш повернути до життя лише тоді, коли сильно захочеш цього. Я повинен тебе попередити: це дуже виснажливо для тебе і, можливо, навіть небезпечно. Якщо ти втратиш забагато своєї енергії, це буде коштувати тобі власного життя. Якщо розвивати цей дар, то можна навчитись  зцілювати людей, і тоді не буде потрібно їх повертати з мертвих і витрачати всі свої сили. Це має йти від серця. Це рідкісний дар, який проявляється лише у кровних хранительок.
• Чому тоді в моєї мами не було цього дару? – запитала Мелінда.
• Не знаю, цього я пояснити не можу. Я знаю одне, що це дуже особливий дар, який потрібно берегти і поступово розвивати.
• Добре, але… який тоді дар був у моєї мами? – поглянувши на свої руки, спитала дівчина.
• Сама сила залежить від того, як народилася людина і як вона зростала, – сівши біля Джима, почав розповідати Мартін.- Дар може проявитися  в ранньому віці або взагалі зникнути. Якщо хранителька відчуває поклик кубку, тоді він проявляється, а якщо ні, то це вже виходить цілком інша справа. Твоя мама відчула поклик тоді, коли навчалася в мене, на відміну від твоєї тітки. Можливо, вона і володіла певною дріб’язковою магією, але це були просто підліткові забави. Сила твоєї мами полягала  в тому, що вона володіла вербальним телекінезом: могла силою думки змусити людину робити те, що їй потрібно. Я би сказав, що це дуже хороша сила…
• Чим вона хороша?- запитав Джим.
• Вона активна… Коли на нас нападали, я завжди знав, що Емілі може захистити себе,- переконливо продовжував  Мартін.
• А моя? Моя сила теж активна? – запитала Мелінда.
• Ні, на жаль, твоя сила пасивна, але вона є не менш важливою!- сказав Мартін.

Він подивився на неї своїм пронизуючим, але водночас підтримуючим поглядом. Так дивилися літні люди на своїх онуків,  які зробили щось, але самі ж і постраждали від цього.

• Що мені з неї, якщо я не можу захисти себе? А про свої рідних я взагалі мовчу… - із сльозами на очах продовжувала говорити дівчина.
• Ну, стосовно своїх рідних ти не права… Якщо розвивати цей дар, то він може принести неабияку користь! – зауважив Мартін.
• Добре, і як його розвивати?
• Тренуваннями! Чим більше ти будеш тренуватися, тим краще ти оволодієш ним…
• Я би з радістю, але на довгі тренування у мене немає часу! Ви  забули?  Я  по самісінькі вуха зайнята пошуками своєї тітки…
• Твої межі лише в твоїй голові… Якщо ти справді захочеш  навчитися - тебе ніщо не зупинить: ні брак часу, ні погане самопочуття, ні жодні обставини.

Чоловік встав із дивана і підійшов до тої самої картини, в якій Джим знайшов лист. Він довго вдивлявся в неї, розглядаючи всі кольори та уявляючи техніку їх нанесення. Чим більше він дивися на картину, тим краще бачив задум самого митця.

• Я повністю згоден із Мартіном, - почав говорити Джим.- У будь-якій справі головне – почати. Ніхто  ще не досягнув успіху тільки тому, що умів добре щось планувати…
• Добре, з чого мені почати? – запитала Мелінда, наближаючись до Мартіна.

Коли він повернувся, щоб дати відповідь на запитання, то побачив у ній Емілі, той самий запальний характер, той блиск в очах і ту саму жагу до чогось невідомого, до пошуку пригод. Він стояв ніби зачарований...

Багато років тому ті самі слова говорила Емілі. Вона так хотіла навчитися всього, що знав сам Мартін, але ніколи не могла подумати про те, що таке надмірне бажання володіти магією може повністю зруйнувати її життя. Емілі була імпульсивною людиною. Вона завжди піднімалась, незважаючи на те скільки разів падала. Хотіла довести всім, що вона чогось варта і те, що вона стала хранителькою було не випадковою подією, а її призначенням. Так і минуло її життя в боротьбі між добром і злом… Тим, ким вона є, і тим, ким хотіла бути… Згадавши все це,  Мартін не стримав  сльози -   вони по-зрадницьки з̕явилися в його очах. Він любив Емілі, як дочку, а її смерть його зламала. Мартін не хотів, щоб Мелінду спіткала та сама доля…