8. Один день вічності

Глава 8

Один день вічності

• Я телефонувала Майклу,- мовила Мелінда, наближаючись до Джима.
• І що він сказав? - з цікавістю запитав Джим.
• Він сказав, що не має часу зараз говорити зі мною. Як на мене, це було досить грубо. Мені здається, що він нічим нам не допоможе і треба шукати самим… - сівши на диван, відповіла дівчина.
• Ну… не знаю, він досить відповідальна людина, яка так чи інакше має нам допомогти, – стверджуючи, мовив хлопець.
• Чесно кажучи, мені взагалі здається, що він самозванець, який просто нами користується…
• Він нами не користується тому, що у нас немає нічого такого, що знадобилось би йому у подальшому житті. У нас немає  грошей, ми не відомі люди, не маємо зав’язків, ми просто діти, які загрались у шпигунів, -  сівши біля Мелінди, говорив Джим.
• Що ти хочеш цим сказати? – з недовірою запитала дівчина, дивлячись у його карі очі.
• Хочу сказати, що, можливо, це справді єдина людина, яка може нам допомогти,  а ти, не знаючи нічого про нього, говориш такі речі. Це, як мінімум, несправедливо по відношенню до нього. Напевне, нам слід спочатку більше дізнатися про цю людину,  а потім вже накручувати себе або осуджувати когось.
• Ти вважаєш, що я накручую себе?
• Так… я вважаю, що саме цим ти і займаєшся. Якщо він сказав, що треба почекати, отже, він працює над цим.
• А якщо все ж таки я буду мати рацію? – припіднявши одну брову і посміхнувшись, сказала дівчина.
• Тоді я перестану вірити людям, а почну довіряти твоїй інтуїції.
• Ну, це звучить досить непогано, – засміялася Мелінда.
•  Перестаньмо хоч трохи думати про це, і вип’ємо гарячого шоколаду, – запропонував Джим.
• Гаразд, але він закінчився. Треба сходити в магазин і купити,– важко видихаючи, промовила дівчина.
• Добре, я сходжу, а ти залишайся тут і ні про що не думай, - усміхнувшись, відказав Джим.

Він почав показувати своїми рухами диких тварин. Це було їхньою грою ще із раннього дитинства. З пантомімою в Джима завжди були проблеми, але це веселило Мелінду і змушувало її хоч на деякий час забути про свої проблеми.

• Іди вже, - промовила усміхаючись Мелінда.

Джим теж усміхнувся і мовчки вийшов із кімнати.

Магазин знаходився на розі вулиці. Мелінда обожнювала його, тому що тільки там можна було придбати її улюблені еклери. Раптом згадавши про них, вона вибігла на вулицю, щоб  сказати Джимові, що саме хоче до гарячого шоколаду, але, на жаль, він був уже  занадто далеко, тому просто  повернулася до будинку.  Зачинивши за собою двері, Мелінда пішла до ванної кімнати.

Нестерпний біль у голові не минав уже декілька годин, а всі ліки знаходились у шафці над пральною машиною. Дістаючи аспірин, вона почула дивний шум у гостьовій. Їй здалося, що в будинок прокрались грабіжники, телефон був надто далеко, щоб зателефонувати в поліцію, тому Мелінда вирішила за будь-яку ціну дістатись до нього. Взявши в руки балончик із газом, що стояв у тій самій шухляді, Мелінда попрямувала до вітальні. Чим ближче вона підходила до тієї кімнати, тим  сильніше починало битись її серце.  Переборюючи  страх, вона все ж насмілилася відчинити двері.

Раптом вона відчула різкий удар по голові - і далі все зникло!  Дівчина знепритомніла.

***

Першим, кого  побачила Мелінда, прийшовши до тями, був Джим. Він сидів на стільці із зв’язаними руками і пов’язкою на очах, далі вона побачила, як по будинку ходять якісь дивні люди, щось ніби шукаючи. Її голова, яка просто  боліла до цього часу, здавалося от-от розколеться від болю. Вона хотіла спробувати розв’язати собі руки, але випадково, краєм плеча, штовхнула світильник, який впав на землю із таким гуркотом, що здалося ще трішки і по кімнатах піде відлуння. Та не встигнувши навіть зрозуміти, що саме сталося, вона почула, як хтось наближається до її стільця. Мелінда сиділа спиною, тому нічого не бачила,  а тільки чула. Кроки були досить чіткими і широкими, які відразу говорили про те, що це чоловік.

• О-о-о, хто до нас повернувся, як твоя голова? – промовив чоловік, який що миті підходив ближче.
• Без вас була б краще, - промовила Мелінда, саркастично посміхаючись в обличчя незнайомцю.

Він був високого зросту, одягнутий в чорний одяг. Обличчя було захованим під чорною маскою, з-під якої виднілися лише очі сірого кольору. Такі  маски використовували злочинці, коли грабували банки. Підійшов  до Мелінди ще ближче. Коли чоловік трохи нахилився вперед, дівчина відчула аромат його парфумів. Він був слабкий, але приємним. 

• Я бачу, ти в нас дівчина із характером. Ну що ж, і не таких ламали, - прошепотів дівчині на вухо  зловмисник у масці.
• Я перепрошую, що означає «ламали»? Якщо  ви про мою спину, то вона мені ще потрібна, – знову посміхаючись, говорила вона.
• Ні, до твоєї спини мені нема ніякої справи, я кажу про твою самооцінку, високу думку про себе і надмірно презирливе ставлення до людей, - швидким роздратованим тоном, відповів чоловік.
• І що ж я зробила не так? Чим вас не влаштовує моя самооцінка і ставлення до людей? – подивившись на нього, відказала дівчина.
• Я би розповів  все, що думаю про тебе, але, на жаль, тепер не маю часу. Мені потрібна від тебе одна річ, яка може врятувати життя моїй дружині,- ходячи по кімнаті, говорив зловмисник.
• І що це за річ?- з фальшивим подивом у голосі, запитала дівчина. Вона знала, що із найдорожчих і найважливіших речей у неї залишився  тільки кубок. Поки чоловік проходив по кімнаті оглядаючи все, Мелінда пробувала розв’язати свої руки, та мотузка була надто сильно затягнута і її план провалився.
• Кубок безсмертя, я знаю, що ти його охороняєш і він у тебе, – різко промовив чоловік, наближаючись до дівчини.
• У вас застаріла інформація! Так, я повелителька кубку, але ні разу його не бачила. Про те, ким я є,  дізналася буквально декілька днів тому. Де  кубок зараз - не маю жодного уявлення, – спокійно відповіла дівчина.
• Ти говориш неправду!- закричав чоловік .
• Ні, це цілковита правда. Мою тітку викрали із цим кубком, а я навіть не знаю, де її шукати. Звідки ви про мене знаєте? – так само спокійно продовжувала вести розмову Мелінда.
• Жартуєш? Вашу родину знають усі маги, які живуть у Томіліні, – єхидно посміхнувшись, бовкнув той.
• Маги? Які маги? Про що ви говорите?- з подивом запитала дівчина.