7. Таємниці професора

Глава 7

Таємниці профессора

• Доброго дня, нам потрібно знайти Майкла Гейсбо, він тут працює? – запитав Джим, наближаючись до охоронця, який стояв під високою будівлею. Це був кремезний чоловік, одягнутий в чорну уніформу.
• Так, він викладає на  історичному факультеті, це 4 поверх. Будь ласка, заходьте.
• Ви такі люб’язні, дякуємо,- промовила Мелінда, піднімаючись сходами. Вони зайшли до університету.

Все було однаковим і виглядало так, ніби будівництво проектували найвідоміші архітектори, а сам ремонт робили виключно художники. Ні, там не було розписів по стінах чи чогось подібного.  Коридори нагадували приймальню президента, через свою вишуканість. На підлозі стояли довгі килимові доріжки і всюди переважав коричневий колір. Піднявшись на четвертий поверх, Мелінда та Джим почали шукати хоча б якісь таблички із іменем професора та, на жаль, нічого не знайшли. 

Раптом із якоїсь аудиторії  вийшов чоловік середніх років, із легкою сивиною на волоссі, одягнений у  чорний костюм. Діставши  телефон із кишені, швидко набрав чийсь номер. В очікуванні розмови, чоловік нетерпляче ходив по безлюдному коридору. Високий. Мав гарну зачіску, охайний вигляд та великий портфель. Все вказувало на те, що він викладає в університеті. Так і не дочекавшись відповіді, чоловік відклав свій аджет у кишеню. Як тільки, захотів повернутись до аудиторії, пролунав телефонний дзвінок. Відпустивши ручку дверей, він миттєво дістав телефон та почав розмову. Мелінда та Джим мовчки спостерігали за цим дійством.

• Так, я знаю це.. але ви повинні…,- ніби із з кимось сперечаючись, говорив чоловік,- я не впевнений, що з цього щось вийде… - продовжував він.

Слухаючи, що говорить людина по той бік телефону, він почав розкривати свій портфель та невтомно шукати щось. Чоловік тримав телефон лівим плечем, однією рукою підтримував свою сумку, а іншою копирсався в ній. Та не в змозі  робити багато справ відразу, чоловік випадково впустив гаджет,  а за ним впав і сам портфель. Всі речі та документи, які лежали в ньому, за декілька секунд розлетілись по всьому коридору. Мелінда та Джим, побачивши все це, вирішили допомогти. Дівчина хутко позбирала всі аркуші із друкованим текстом, а Джим тим часом познаходив всі інші речі, які були розкидані по коридору.

• Гарно дякую за допомогу,- сказав чоловік, піднімаючи залишки паперу із підлоги, ніби забувши про те, що він і досі має говорити по телефону.
• Нема за що, я перепрошую, але чи не могли б ви нам дещо підказати? -  відповів Джим.
• Звичайно, чим зможу, тим допоможу, – відказав чоловік і почав уважно слухати своїх співрозмовників.
• Ми шукаємо  Майкла Гейбо, ви не знаєте, де його можна знайти?
• А навіщо ви його шукаєте?, - закриваючи портфель, запитав чоловік.
• Нам потрібно отримати відповіді на  деякі  запитання. Дуже  потрібна його допомога!
• Ну, власне, це я Майкл Гейсбо. Давайте ми вирішимо ваші питання у мене на кафедрі. Будь ласка, проходьте, перші двері наліво.

Він поправив свій піджак і пішов за своїми новими знайомими.

• ОТЖЕ, я вас уважно слухаю, сідайте, будь ласка, - промовив Майкл.

 Не довго думаючи, Мелінда почала говорити все так, як є.

• Ми прийшли до вас по допомогу. Проблема описана в цьому листі, ось візьміть, будь ласка,- промовляючи ці слова Мелінда, протягла йому лист своєї мами, який знайшла в картині.

Це було досить  ризиковано, оскільки вона не знала достовірно чи це потрібна людина,  але пояснювати все з початку,  вона б просто не змогла.

Майкл взяв лист і почав уважно читати. Його обличчя змінювалося кілька разів. Воно ставало то суворішим, то більш усміхненим. Джим дивився на Мелінду і бачив, наскільки сильно вона хвилюється. Потираючи свої долоні, дівчина мовчки спостерігала за професором.

• А з чого ви взяли, що вам потрібний саме я?- з недовірою промовив Майкл.
• Коли я був у лікарні,- почав говорити Джим, - то випадково потрапив у підвал. Там побачив  дуже багато коробок із медичними картками. Більшість із них були підписані вашим прізвищем, точніше прізвищем вашого батька. Потім я розпитав лікарів, і вони сказали, де можна вас знайти.
• Так, мої батьки лікували людей не традиційно, але я відмовився від цього, оскільки лікувати людей я просто не можу. В мене нема ніяких надздібностей. Я просто викладаю окультизм в університеті. Це  все чого я досягнув за все своє життя, - ніби замислившись, відказав чоловік.
• Може, ви ще не відкрили в собі ці надприродні здібності? Для нас це дуже важливо. Якщо ви останній друїд, то лише ви зможете допомогти, – зауважила Мелінда.
• Я не друїд, я продав батькову лікарню лиш через те, що вона була заснована на нетрадиційній медицині. А я цього не вмію, я не практикую магію, на розмовляю із рослинами, духами чи ще щось подібне. Я не той, хто вам потрібний, я звичайна людина, яка працює  викладачем. Ви маєте шукати когось іншого.
• У вас є брати або сестри? Можливо, їм перейшов той дар,- продовжувала далі говорити  дівчина.
• Ні, на жаль, в мене нема нікого, я був би радий вам допомогти, але не знаю, як саме і взагалі чим?
• Може, якщо ви професор окультизму, то знаєте дещо більше про друїдів, ніж ми? Або хоча б знаєте, хто ті люди? – запитав Джим.
• Так відразу  я вам не скажу, приходьте до мене завтра. Що знайду, то вам розповім.  А ще краще -  дайте мені свій номер телефону і я  обов’язково вам повідомлю.