2. Запитання без відповіді

Глава 2

Запитання без відповіді

Наступного дня Мелінду розбудив дзвінок від невідомого номера. Взявши слухавку, вона почула хриплий голос, схожий на чоловічий.

• Я знаю про тебе все…. я знаю, хто твої батьки! - повторював голос  жахливим тоном.  Серце почало битися настільки швидко, що Мелінда ледь не закричала.
• Хто ви? Звідки ви мене знаєте?- стривожено запитала вона, підірвавшись із ліжка.
• Я знаю про тебе все. Я знаю, хто твої батьки, -  повторював голос у телефоні декілька разів.  Мелінда не витримала і поклала слухавку. Так страшно їй ще не було. Вона відчувала биття свого серця, пульсування кровіпо венах. Голос був настільки моторошним, що волосся ставало дибки. Їй не давала спокою думка, що хтось може знати про неї та її батьків навіть те, чого вона сама не знає! Мелінда здавила у руках телефон настільки міцно, що пластикова панель хруснула, здавалося: ще  трохи - і цей винахід людства просто вкриється  тріщинами або розсиплеться взагалі. В паніці Татум вибігла із кімнати,  одночасно одягаючись у нічний халат та  закриваючи  ним свою піжаму. Вона швидко спустилась по сходах в надії знайти свою тітку і розповісти їй про все, що сталось.
• Тітко, тітко, - кричала Мелінда із усіх сил. Та ніякої відповіді вона не почула. Передивившись усі кімнати, вона так нікого і не знайшла. Останнім місцем, де могла б бути її Аманда, залишалася кухня. Та,  на жаль,  і там нікого не було. Єдине, що стояло на столі, - це була записка: «Поїхала на ринок, сніданок в холодильнику, не забудь розігріти його! Люблю тебе, твоя Т». Мелінда жбурнула записку зі столу.
• Чому тебе завжди нема поруч, коли ти так потрібна?! – прокричала дівчина на весь будинок. Не знаючи, що робити вона знову знайшла свій телефон і набрала номер Джима. Телефонні гудки, які лунали, здавалися вічністю.

***

І знову вони зустрілись. Джим прийшов з тими документами, які ще вчора знайшли в архіві.

• У  мене є для тебе новина. Читаючи ці документи, я побачив дивну річ. На кожному папері є код, якого в принципі не мало б там бути. Це або позначення із цифр, або позначення із букв. Також серед цих документів я знайшов шматок паперу, напевно, відірваний із якоїсь книги.
• Що це за код? Як його розгадати? І що це за шматок паперу? Так багато запитань і жодної відповіді, – задумливо сказала Мелінда.
• Не знаю, над цим треба ще подумати. Але так чи інакше твоя мама не хотіла, щоб ти дізналася про все це.

Не знайшовши ні на одне запитання відповіді, Мелінда згадала про телефонний дзвінок.

• Може, можливо якось знайти цю людину, що мені телефонувала?
• Напевно, що ні. Номер засекречений. Все це дуже дивно.

Раптом знову задзвонив телефон. І знову цей номер. Мелінда підняла слухавку, поставивши на гучномовець. Голос почав знову повторювати те саме. Кожний раз одні і ті ж речення. За винятком одного: «Якщо хочеш дізнатись, хто вони, приходь о десятій годині на вулицю Сноугай». Сказавши  це, голос замовк. Обличчя Мелінди зблідло, кров неначе захолола у венах і перестала пульсувати.

• Сподіваюсь, ти не хочеш туди йти? – запитав Джим.
• Я хочу дізнатись, хто мої батьки! – відказала Мелінда.
• Можливо, це чийсь фокус?
• Я ніколи про це не дізнаюсь, якщо не піду туди!
• Це може бути небезпечно! – сказав розсерджено хлопець
• Хто не ризикує, той не виграє! – з посмішкою сказала вона.
• Я піду з тобою, мені буде спокійніше.
• Добре, тоді в тебе є ще час, щоб спробувати розшифрувати ці коди.

Цілий день пройшов марно. Джим і Мелінда не змогли дізнатись, що вони означають. Вже майже вечір. Мелінду переслідувало погане передчуття, але бажання дізнатись, хто її батьки, ставало дедалі сильнішим.

***

 Коли вони прийшли на Сноугай, то були вельми здивовані: перед ними був старий будинок, який знаходився на межі розпаду і виглядав, як руїна.

• Я казав, що це просто розіграш. Хтось чув, як ми про це говорили,  і просто вирішив пожартувати.
• Ми не дізнаємось, якщо не зайдемо в середину!!
• Навіщо,  будинок ось-ось розвалиться! Сумніваюсь, що там хтось може бути.
• Хочеш, можеш залишитись тут, а я піду, - впевнено сказала дівчина і почала перелізати паркан.
• Ти без мене пропадеш, - з посмішкою подивився Джим і подався слідом за Меліндою. Долаючи паркан-перешкоду, Мелінда зачепилася своїми джинсами за гостру огорожу. Намагаючись, хоч якось звільнити свою ногу, вона не втрималась на паркані і з гуркотом впала на землю.
• Ай! – простогнала вона.- Моя нога…
• З тобою все гаразд?- підбігаючи до неї, промовив хлопець.
• Здається, я забила своє коліно, - зціпивши зуби, сказала дівчина. Вона корчилася на землі від болю.
• Спробуй встати, це дуже важливо! – тримаючи Мелінду за руку сказав Джим.
• Я не можу, моє коліно… воно дуже сильно болить…