3. Дар чи прокляття?

Глава 3

Дар чи прокляття?

Минуло  два тижні з моменту тієї розмови. Мелінда прокинулась рано-вранці. Вона просто лежала на ліжку мовчки і дивилася в стелю. Нікого не хотіла бачити або говорити про щось.  Думки стосовно цього кубку не давали їй спокою. Всі ці дні вона не могла спокійно спати чи їсти, але так і не наважилась розповісти все своїй тітці. Її кімната була просторою, незважаючи на те що вікно маленьким. На стінах, пофарбованих у сірий колір, розміщено  багато плакатів кінозірок та співаків. Ліжко виглядало невеликим, але дуже зручним. Над ним стояв великий колаж із рамок, в яких стояли фото маленької Мелінди та її батьків. Всі рамки були прикрашені новорічними гірляндами. Не звертаючи увагу на те, що на дворі була рання осінь, в цій кімнаті завжди панувала Різдвяна атмосфера. Лежачи на ліжку, дівчина дістала телефон із тумбочки, що стояла поряд.  Набравши номер Джима, вона почула лише короткі гудки і ніякої відповіді. Вставши з ліжка, Мелінда поправила свій одяг. Вона не переодягалася ще з вчорашнього вечора. Всю ніч шукала щось чи то про кубок, чи про його хранительок, але достовірної інформації так і не знайшла. Відкривши шафу, одягла улюблені джинси та довгу коричневу туніку. Зав’язавши маленький пучок на голові, закрила дверцята шафи, в якій було дзеркало, та попрямувала до виходу.

Спускаючись сходами, вона продовжувала телефонувати Джиму, та знову ніякої відповіді не отримала. Зайшовши на кухню, Мелінда взяла   упаковку своїх улюблених пластівців та молоко.

• Вони закінчилися? - потрушуючи упаковку, сказала сама до себе дівчина. – Так, вони закінчилися, просто прекрасно! – продовжувала бурмотіти  собі під ніс. - Треба купити нові, напевно, сходжу за ними зараз.

Вона вийшла із кухні, кинувши коробку в смітник. Понюхавши молоко, Мелінда зрозуміла, що і воно зіпсувалося.

 - Треба скласти список продуктів, котрі треба купити, для цього мене потрібна тітка, - подумала дівчина. 

Мелінда шукала Аманду по всьому будинку, останнім місцем, де можна було б її знайти, залишалася  кімната для гостей. Відкривши двері, вона побачила натовп людей, серед яких стояв Джим та її тітка.

• Сюрприз, - закричали всі присутні в кімнаті.
• Боже, це так неочікувано, - з подивом на обличчі промовила дівчина, - а з чим ви мене вітаєте?
• Ти забула про свій День народження?! – запитав Джим, наближаючись до неї із великим букетом квітів.
• Так, щось схоже на це, я зовсім закрутилася і забула, що сьогодні моє повноліття…
• Ну, так можеш зробити тільки ти! – з посмішкою на обличчі, сказав Джим. Всі присутні почали сміятися, Аманда включила музичний програвач, залунала джазова музика, яку так любила Мелінда. Людей, з якими спілкувалася дівчина, було досить багато. На невелику вечірку, влаштувану Джимом, прийшли всі знайомі та друзі дівчини. Але особливо вона зраділа саме Джиму, якого так не вистачало протягом цих двох тижнів.

Гості веселилися, пили прохолодні напої та дарували Мелінді подарунки. За цей короткий час вона навіть забула, що саме хотіла розповісти тітці, і взагалі з її голови вилетіли всі думки про проблеми, що не давали спокою ці два тижні. 

• Гості вже розійшлися, а зараз тільки середина дня, можливо, прогуляємось? – сказав хлопець, допиваючи пунш.
• Так, це було б доречно, я тільки візьму свою накидку, надворі щось стало прохолодно. Тітко, ми пішли прогулятись, – закричала дівчина, і, не чекаючи відповіді, закрила за собою двері.

Вони гуляли цілий день, говорили про щось своє, та раптом посмішка на обличчі Мелінди перетворилася на сповнене жалю обличчя.

• Що таке? – запитав Джим.
• Я все  думаю про ту розмову. Мені  важко усвідомити, що моя мама була хранителькою кубку, а я тільки зараз про це дізналася, – відповіла Мелінда.
• Ти говорила про це зі своєю тіткою?
• І щоб я їй сказала? «Шерлі, я із Джимом прокралась в архів, викрала мамину справу і говорила із якимось дивним чоловіком, який стверджував, що наш рід забов'язаний охороняти подальшу долю людства»? Думаю за архів я отримала б стовідсотково на горіхи, а в іншому вона  розбиратися б не стала. Я маю зрозуміти все сама, без її допомоги.

Мелінда називала свою тітку Шерлі ще із дитинства.  Їй не подобалось ім’я Аманда, та й вимовляти слово «Шерлі» для маленької дитини було набагато простіше, тим паче Емілі називала її так само.

• Так це нелегко, але ти маєш дослухатись до свого серця. Що воно підказує? – з цікавістю запитав Джим.
• Воно каже, що я повинна знайти кубок і  врятувати місто.
• Тоді прислухайся до нього, почни шукати кубок!  А я в цьому тобі допоможу!- впевнено заявив хлопець.
• Мені здається, що треба розпочати пошуки з тітки. Вона має щось знати, – сказала дівчина.
• Це правильне рішення,- погодився Джим.

***

Ще трохи поблукавши по місту, Мелінда та Джим повернулися додому. Від того, що вони там побачили, дівчині ледь не зупинилося серце. По – всьому будинку були відкриті вікна та двері. Речі були поламаними та розкиданими. Здавалося, що там пронісся ураган. Зайшовши в гостьову кімнату, Мелінда сподівалася побачити свою тітку, та, на жаль, нікого не зустріла. Розбираючи частини зламаних меблів, Джим побачив кров на килиму.

• Можливо, варто викликати поліцію? – сказав хлопець.
• Вони стовідсотково шукали кубок, а моя тітка потрапила під гарячу руку, - Мелінда сіла на практично зруйноване крісло і заплакала, - я мала їй розповісти про цю розмову, так ми могли б підготуватися до цього і тітка була б зараз тут! Вона сиділа на кріслі, прикриваючи руками обличчя. Сльози одна за одною скочувалися по її щоках і капали на забруднений від крові килим.
• Ти не можеш знати напевно, чи це зроблено саме через кубок, можливо, варто все ж таки зателефонувати в поліцію. Це можуть бути звичайні зловмисники, які грабують квартири, а тітка, мабуть, пішла до магазину чи щось подібне, – обіймаючи Мелінду, почав говорити Джим.
•  Я не знаю, що думати. Коли ми викличемо поліцію, потрібно буде все детально розповісти, а я не маю що розповідати. Мені здається, що ми повинні самостійно її знайти, як би важко це не було, – схлипуючи, відказала дівчина.
• Отже, ми будемо робити все для того, щоб знайти Аманду! – рішуче промовив хлопець.
• Тут потрібно прибрати, - сказала Мелінда, встаючи із крісла і одночасно витираючи сльози.
• Вона почала прибирати кімнату. Ставити всі речі на свої місця, викидати ті, які вже ремонту не підлягали.
• Татум, що ти робиш? – почав говорити з подивом Джим.
• Як що? Прибираю?!
• Татум, ти ненавидиш прибирання.
• Тю, яка дурниця, я завжди обожнювала прибирати.