Розділ 14.1

Розкішний сад, що прилягав до королівського палацу у Вірляні, зачаровував своєю тишею. Зрідка її порушували звуки дрібних комах чи гризунів: помах маленьких крил чувся перезвоном дзвіночків, а тупіт тварин нерідко спричиняв глухе відлуння. Мелодія, мов кола по воді, розтікалася простором зовсім м'яко.

Савур Орлан розслаблено погойдувався в кріслі-гойдалці посеред саду, насолоджуючись вином столітньої витримки з Чуею. Закинувши ногу на ногу, він злегка мружився на сонці і з цікавістю оглядав завислу в повітрі кінцівку.

Довгі пальці, акуратна долоня з огрубілою від меча шкірою та світлий обрубок кістки на іншому кінці. Плече та частину передпліччя досі приховував рукав, зверху забруднений висохлою кров'ю, та рука досі залишалась теплою.

— Чим вона тобі так подобається? — здійняв брови Осмомисл Палак, підступаючи до радника.

Ліниво зиркнувши в бік гостя, чоловік байдуже знизав плечима. Уста розтягнулися в задоволеній посмішці, перш ніж відпити вина, після чого він промовив:

— Мені все в цьому житті подобається. Тільки уяви, як гарно було б зібрати цілу колекцію з частин тіла когось рідкісного?

Савур мрійливо заплющив очі, відчуваючи хвилю збудження від самих лишень думок, і засмучено зітхнув. Нíколи йому колекцію збирати, не в найближчий рік чи два точно.

— Як протікає північний наступ? — проігнорувавши останнє запитання, Осмомисл натомість поставив своє.

Невдоволено скривившись від такої зміни теми, Орлан все ж змусив себе повернутись до справ. Мить помовчавши, він пригадав останні звіти:

— Кальк, на диво, зупинили, големів також. Мені здалося, я відчув там Аск, але поки не маю жодних доказів. Навіть Кальк її не помітила.

Замислено гмикнувши, прем'єр-міністр на мить відійшов, аби принести крісло з альтанки, що височіла навпроти. Поставив меблі біля радника і з тихим зітханням всівся, задоволено відкинувшись на плетену спинку. Кинувши короткий погляд на співрозмовника, Палак помітив:

— Щось ти зовсім не виглядаєш засмученим.

Звернув увагу на пляшку з вином, що стояла на землі неподалік, і без зайвих питань взяв її до рук. На паперовій етикетці прочитав опис винограду, з якого зроблене вино, та відпив просто з горла під обуреним поглядом Савура.

— Мені просто цікаво, на скільки їх вистачить, — знизав плечима королівський радник. Про нахабство товариша вирішив змовчати, хоча для себе вирішив — борг за користування своїми речами обов'язково з нього стягне. Тим паче, за дорогий алкоголь. — Я можу воювати не один рік,  то чому б не розважитись, коли є така можливість?

Він підвівся з насидженого місця і задумливо підійшов до продовгуватого столу, який більше личив би трупарні, аніж цьому саду. Його думки з хвилину блукали десь поза вірлянівською столицею, після чого чоловік гмикнув і змахнув рукою, матеріалізуючи неживе тіло дівчини, з відтятою головою.

— Марі це навряд чи сподобається, — продовжив невдоволено Осмомисл. — Ти знаєш, вона може нас відкликати, якщо під загрозою буде увесь земний світ. Мені не дуже хочеться повертатись.

Насмішкувато пирхнувши, Савур закотив очі. Що йому та Мара? Вона вже нічого не зможе зробити.

Задумливо приклавши вже охололу рудоволосу голову до шиї, він розплився в задоволеній посмішці. Це — саме те, що потрібно. Один шепіт губ і м'язи, кістки, а за ними й шкіра, сплелися воєдино, ніби й не були відділені. Тільки тонкий, застарілий шрам намистом сповивав дівочу шию, коли Орлан наказав:

— Прокидайся, Кальк, досить відлежуватись, — повільно вивів знаки заборони Вирію на блідому чолі, коли раптом очі дівчини розплющились, втопившись розширеними зіницями в спокійне, блакитне небо, а груди піднялись, різко сповнюючись прохолодним повітрям.

Затим, зовсім не дивуючись поверненню титаніди до життя, щоправда, вже в новому тілі, королівський радник озирнувся до співрозмовника, відповідаючи на його попередні слова:

— Для цього їй доведеться обійти символи заборони. Проте, доля й досі на нашому боці, і щоб це змінити — навіть боги будуть змушені постаратись.

Осмомисл неголосно гмикнув. Відштовхнувся від спинки крісла і схилився вперед, впершись ліктями в коліна. Погляд зачепився за гусінь в траві — з тихим шелестом вона неспішно повзла вперед, ігноруючи обох чоловіків. Щоправда, звуки цього простору не відповідали звичайному земному світу через вплив конунга — тут панувала його музика.

— Ти нестерпний, — відгукнувся прем'єр-міністр.

Палак не одразу помітив випадкові зміни у власній формі — звернув увагу тільки коли права рука почала розтікатися чорнилами, опадаючи в підстрижену траву старими символами. Ліниво махнувши кінцівкою, чоловік змусив її повернути звичний вигляд.

— Ми нестерпні, — виправив його Савур і посмішка його стала ширшою. — Ми є Ос, не забувай про це.

Мугикнувши, брюнет, чия зовнішність була схована пелехами дивного туману, зробив черговий ковток вина і зажбурнув пляшку кудись в дальню частину саду. В цьому просторі титан, що мав розділену свідомість, не мав сталої форми.

Звичними, звісно ж, залишались личини королівського радника та прем'єр-міністра, але тут, на межі між земним світом та потойбіччям, будь-які обмеження стирались. Іноді конунг втрачав людську форму, розсипаючись набором древніх символів, але вчасно збирався до купи. Буквально.

— Це було хороше вино, — зітхнув Орлан, провівши поглядом пляшку та розлиті залишки червоного напою.

Осмомисл Палак промовчав — мало в чому поділяв погляди другої частини себе, та й за характером обидва зовсім різні. Якщо сам він волів керуватися холодним аналізом та логікою, то Савур, попри власну любов до постійного навчання, бачив світ крізь призму творчості. Тієї, що виливалась в криваві картини, намальовані людськими тілами, та в жорстокі покарання для інших титанів.

— Хто наступний? — тільки й запитав.

— Ну... — конунг задумливо подивився вгору, на чисте небо, а тоді перевів погляд на дівчину, виснажену нещодавнім боєм настільки, що не мала змоги ані підвестися, ані слова вимовити. — Кальк зупинили, Гар на зв'язок досі не вийшов. Як гадаєш, хто буде цікавішим? Квеорт чи Еар?