Розділ 10.

Табір штурмових та розвідницього загонів на західному кордоні нагадував сполохану зграю птахів, що безладно носились лісом. Спантеличені солдати з офіцерами мали збуджений вигляд — ситуація виходила за будь-які рамки, з моменту прибуття карального загону.

Зібравши всіх катів, в купі з генералом Гудимиром та його несподіваним шпигуном в особі Маркуса Боян, Леля Конрад силоміць стримувала тих магією душ. Тимчасово позбавивши новоприбулих власної волі, за допомогою забороненого заклинання, жінка третю годину поспіль проводила допит.

Підкорені солдати не могли збрехати — зараз вони не сильно відрізнялися від звичайних душ в її підпорядкуванні. Такий допит доволі складний у виконанні — через пригнічення ніхто з них не міг відповісти розгорнуто, тільки «так» або «ні». Звісно ж, скористатися записом дізнання на військовому суді Леля не зможе, хіба сама під трибунал піде. Та й відповіді, в купі з магічним придушенням внутрішнього опору, за правду не приймуть.

А от звичайний допит солдатів з карального загону результату не принесе жодного. Навчені катувати та діставати інформацію будь-яким способом, вони також були здатні витримувати тортури.

— Як успіхи? — запитав Ізбор, скоро наближаючись.

Роздратовано цокнувши язиком, Конрад похитала головою. Вона стояла, невдоволено склавши руки на грудях, перед розіп'ятими на тіньових хрестах солдатах, оплутаних темною магією. Їхні очі, затягнуті пітьмою по самі повіки, не виражали жодних емоцій, як і байдужий вираз облич.

— Про зв'язок з титанами вони нічого не знають, — простягнула Леля. — Сказали тільки, що діяли згідно з наказом генерал-чотового, на підставі якихось документів з печаткою інших трьох генералів. Втім, щодо причетності останніх я не певна — їх могли й підставити.

Замислено потерши підборіддя, підполковник болісно скривився — свіжий шрам на лівій руці знову дав про себе знати. Втім, замість злості чоловік відчув щире захоплення нещодавнім опонентом. Довелося добряче постаратися, аби перемогти в тому бою — кати знали свою справу. Все ж, їх готували як бійців, здатних впоратися і з генералом.

А от те, що ними скористався Гудимир задля власної користі, вже порушувало закон. Зараз, в країні, де король був присутнім хіба номінально, каральні війська міг відправити лише військовий суд або рада генералів.

— Дивно, що вони повелися, — промовив Івор, уважно оглядаючи найближчого чоловіка, розіп'ятого тінями. — І на новачків не схожі, мали б розуміти незаконність дій.

Скептично зиркнувши на нього, Леля зітхнула:

— Думаєш, якщо я змогла їх підкорити, то Гудимир не зміг би? Мене більше дивує, де їхні амулети захисту. Хоча б Чорне око, яке видають при вступі на службу.

Здивовано здійнявши брови, підполковник щиро вилаявся — геть забув про обов'язковий захист, за відсутність якого катів завжди штрафували. Вони не мали права знімати артефакти, аби залишатись неупередженими та непідкупними при виконанні вироку.

— Дійшло? — гмикнула Леля. — Думаю, тримати їх під контролем і далі немає сенсу. Проте... я от не впевнена щодо способу, яким їх схилили на свій бік.

— Невже Ос?

— Схоже на те, — повільно кивнула жінка. — Не можу відслідкувати жодного магічного впливу. Підкорюючих чи бодай наркотичних речовин в крові теж немає, а крім конунга, прямо чи опосередковано, на таке ніхто не здатен. Ну, або існують інші заборонені закляття, про які я не знаю.

Важко зітхнувши, Івор перевів погляд на самого Гудимира, позбавленого волі та зв'язаного тінями неподалік. Старий сидів просто на землі, одягнений у парадну форму з нашивками генеральної старшини карального війська. Дорога тканина була подертою та в пилюці, а обличчя здавалося неприродньо спокійним, без звичної зверхності.

— Відпускати їх небезпечно, — похитав головою Ізбор. — І твоє закляття довго не протягне, не пошкодивши розумові здібності...

Кивнувши, генерал-чотова махнула рукою, разом опускаючи тіньові хрести в горизонтальне положення.

— Доведеться трав'яними настоянками блокувати магічні канали. Ну, або триматимемо всіх на снодійних, поки не зрозуміємо, як діяти.

— Згоден. А з Гудимиром що?

Змірявши старого ката презирливим поглядом, Конрад з байдужістю знизала плечима:

— На відміну від солдатів, цього виродка мені анітрохи не шкода.

Більше не продовжуючи розмову, Леля пішла назад, в табір. Вона не приховувала власного ставлення і раніше, зважаючи на зверхність самого генерала. Той завжди підкреслював свою зневагу до молодої жінки в командуванні і зараз її не хвилювало те, чи був він під контролем Ос, чи ні. Лелю називали по-різному, та ніколи — милосердною.

Івор же, провівши її очима, глянув на розіп'ятого Маркуса — його хрест залишився височіти посеред лісу й далі. Дії цього розвідника все ж таки залишалися усвідомлюваними.

Напередодні, віддавши наказ одному з помічників, щоби перевірили біографію підлеглого, підполковник остаточно впевнився у власних підозрах. Гудимир дійсно опікувався чорним магом, забезпечивши тому кар'єрний ріст, якого не сталося б без грошей. А тих, в свою чергу, давно збанкрутівший рід баронів Боян, не мав.

— Треба було раніше до нього придивитися.

«А я казав, — єхидно простягнув Йор. — Не цінуєш ти мою поміч.»

Важко зітхнувши, Івор не відповів, хоча й був вдячним за підказку.

Він зачепився поглядом за купу зім'ятих паперів на дерев'яній стільниці неподалік, створеній стихійною магією, і мимоволі пригадав повідомлення про загибель Реквієм. Понад добу вони з Конрад витратили на боротьбу з катами та подальше їхнє затримання й допит, але тепер час повертатися до нагальних справ.

Добре, хоч лист Колодару встиг доправити, щоправда й довелося накласти додатковий захист від можливого перехоплення. Але те, наскільки близько встиг підібратися ворог, викликало люте печіння в грудях.

Затримавшись біля полонених, Івор мимоволі опустив голову, від чого на карі очі впала тінь. Цілитель з помічниками, які взялися переносити катів до табору, не помітили гніву в погляді підполковника — лишень побіжно кивали, вітаючись, і далі займались своїми справами.