Розріз 9.

Аррех розправив величезні крила, ударною хвилею відкинувши нападників, і високо задер пташину голову. Тиша, що на мить застигла в просторі, наступної хвилини була нещадно розірвана черговим криком.

Від його клекоту не захищала магія, а життєва енергія, яка насилу огорнула стомлене тіло Реквієм, виснажувалась значно швидше, ніж в звичайному бою. Вперто вчепившись руками в руків'я шаблі, чиє лезо досі було занурене в тверду землю, дівчина ладна була повірити, що бачила переможний вишкір на пташиній морді.

Навряд чи штурмовики помічали енергію, якою обернулась їхня життєва сила, що тепер пронизувала увесь простір. В сонячних променях вона здавалася райдужною, засліплюючи не згірше самого світила, а тому Вієм замружила очі. Вперше не хотіла цього бачити, відчуваючи болісну різь в очних яблуках, що поширювалась на чоло та скроні.

Вона не розуміла й того, що замислила Кальк, адже жодного разу не бачила всієї її міці. На що здатна сила трансформацій? Чи існували у неї обмеження? Можливо, цього не знала й сама титаніда.

Через замружені очі дівчина не встигла посилити захисне поле, насилу видозмінюючи під себе отриману енергію, коли черговий крик арреха сповнився сили. Біль, здавалося, вибухнув в черепі блакитними іскрами, які аж надто стрімно чорніли.

Реквієм зрозуміла, що втрачає свідомість, коли з горла вирвався хрип — гірший від кашлю, що не полишав її грудей останню добу. Та тільки знепритомніти на полі бою позначало швидку смерть, тож розвідниця повільно ковзнула лівою долонею нижче, руків'ям до леза, і щосили стисла.

Хвиля пекучого болю видалася майже приємною — принаймні, їй вдалося розплющити очі та усвідомити себе навколішки біля шаблі. Глибоко вдихнувши, Вієм підвела погляд, помітивши й вогняну завісу, що потріскувала ослаблим щитом довкола неї.

— Жива? — видихнув Велет, кинувши короткий погляд через плече.

Він виглядав не ліпше за неї — блідий від виснаження, з тремтливими руками, одначе вперто зведеними перед собою, що досі тримали стихійний захист довкола них обох. Його форма була в золі та крові, і дівчина здогадалась, що не всі рани отримані в цьому бою. Напередодні сталося щось, що залишило по собі нові поранення, і не всі з них встигли затягнутися шрамами.

Зціпивши зуби, розвідниця подумки вилаялася. Не час зараз відпочивати, додаючи проблем іншим.

— Безуале, вали її до біса, — хрипко наказала, вперто зводячись на ноги.

Вона встигла вхопитися за шаблю протезом, коли бісеня покинуло зображати татуювання на її шиї. Чорний туман набув форми дорослого бізона, перш ніж збільшитись в розмірах ще вдвічі.

Кігті на його лапах з неприємним скреготом розпорювали кам'яні валуни, а щелепа травоїдного розширилася, сповнюючись гострими іклами. Щойно очі — тепер чорні, а не блакитні, — віднайшли в натовпі трансформовану Кальк, біс загрозливо заревів, миттю кинувшись вперед.

Реквієм, не гаючи часу, зробила два кроки вперед і обійняла перелесника зі спини лівою рукою, тиснучи на глибокі рани. Відчувши як Велет здригнувся, скреготнувши зубами, вона випустила темно-фіолетову енергію, дозволяючи тій линути до живої крові, і промовила:

— Вибач, буде боляче.

Зараз, коли її джерело досі не наповнилося до кінця, розвідниця могла використовувати трансформовані залишки сили, вільно віддаючи енергію іншим. Якби джерело вже взяло необхідне — тіло самостійно відкинуло б зайве, не придатне для зцілення живого. Хіба для руйнації.

Аура Вієм м'яко огорнула Переяра, перш ніж спалахнути ледь помітним, фіолетовим полум'ям. Важко впершись чолом між його лопаток, вона використовувала власне тіло для трансформації сили, яка, в свою чергу, зупиняла кровотечу та стягувала розірвані краї ще свіжих ран.

Запах попелу й крові, що зараз огортав штурмовика, майже повністю сховав за собою ледь чутний аромат — меду та кави, який личив йому значно більше. Можливо, її знову брала лихоманка, проте дівчина не відчувала звичного тепла вогняної стихії і це змушувало нервувати.

— Досить, — Вієм отямилась, почувши сівший голос. Велет накрив її долоню своєю, зупиняючи потік енергії, і додав: — цього вистачить.

Зітхнула, не заперечуючи, і мовчки відступила, відпускаючи чоловіка. Здійняла голову й мимоволі здригнулась, вчувши всі ті звуки, які ігнорувала до цього.

Низьке ревіння Безуала, що несамовито вгризався міцними іклами в праве крило Кальк, видалося приємним — вперше від шуму такого рівня її голова не розривалася болем. Втім, полегшення було скороминучим, аж поки вона не відволіклась на дивні, дерев'яні кокони, які оплітали кожного штурмовика навколо них.

Розгубившись, Реквієм не одразу зрозуміла, що Аск перетворила солдатів на лялечки задля їхньої ж безпеки, і навіть довкола Переярового захисту вилися корінці, потроху вплітаючись в щит. Вдячно кивнувши титаніді ясенів, розвідниця здригнулась від нового клекоту птаха, чий удар відкинув бісеня на кілька кроків праворуч.

Не чекаючи нового удару від Безуала, Кальк різко махнула крилами, відштовхуючись від землі, і знову закричала. Проте, цей крик був інакшим. За звучанням вищий, він ніби всотувався в землю, в дерева довкруги і змушував ті тягнутися назустріч арреху.

Вієм заклякла, спостерігаючи за тим, як виструнчилися туї, складаючи віття до головного стовбура, і як сосни вигиналися з тріскотливим стогоном, набуваючи форми леміскати. Слідом зненацька загула земля під мертвим містом, а ясне небо загуркотіло громом, перш ніж... зламатися.

Небо, навіть не хмари, вигнулося дугою і закровило — бузкова заграва розливалася понад хмарами, коли тонни землі під вулицями Херета раптово здійнялися вгору, сплітаючись спіраллю понад головами солдатів та коней, схованих глибоко в скелястому лісі.

— Що за чортівня... — ледь чутно вимовила дівчина, боючись, що місто впаде на них від одного необережного вигуку, як лавина.

Мертве місто нависало над ними догори дриґом, затуляючи хмари, мов піднятий меч над головою засудженого. Декілька вцілілих големів, що стояли посеред вулиць, тепер з цікавістю задирали макітри, розглядаючи дерев'яні сховища штурмовиків над собою. Чи, скоріше, під.