XVІІІ

А рудоволоса Грета у цей час пишалась успіхами. Разом з Євою та іншими однодумцями зуміла переконати керівництво багатьох країн перейти на екологічно чисті джерела енергії. Повіривши у слова дівчинки про світле і чисте майбутнє, науковці вигадували все нові й нові способи, як зберегти Землю та її багатства. Були написані десятки законів на захист та відновлення втраченого світового балансу. Й уперше за всю історію людина проявила себе не розбійником-руйнівником, а мудрим, відповідальним, дбайливим господарем. Це була справді надзвичайна перемога, бо на початку все здавалося нездійсненною мрією.

 Виконавши завдання, Грета полетіла на  Північний полюс, де вже зібралася майже вся команда. Кожний захоплено розповідав про свій нелегкий шлях до холодного континенту, про переслідування, небезпеку та перемогу над ворогом. А Юічу уважно слухала і турботливо пригощала друзів гарячим трав’яним чаєм у теплій і затишній юрті – круглому будиночку-наметі, що є прадавнім житлом ескімосів.

 – Холодно у вас тут. Навіть не уявляю, як вийти на вулицю! – клацаючи зубами, мовив Фірун.

 – Ну звичайно! Це ж тобі не Африка! Хто до чого звик! – із посмішкою парирував Ашот.

 – Тепер ідеальна погода для всіх мешканців полюсів. Температура знизилась і нормалізувалася, лід перестав танути, відколюватись і пливти в океан, а на пагорбах знову з’явилися великі снігові кучугури. Птахи та звірі радіють завірюсі і менше хворіють. Сподіваюся, що й безцінні запаси прісної води  збережуться іще на тисячі років, – у хорошому піднесеному настрої торохтіла Юічу: – Я щаслива бути частинкою такої сміливої і дружної команди! – продовжувала вона, -  о, ледь не забула, мій друг Білий Ведмідь знайшов у снігу на пагорбі кристал. Гадаю, це той самий, про який розповідав дідусь «Маяк», – і дівчинка показала дорогоцінний камінь, що сяяв північним сяйвом.

 – Яка краса! Ти не помилилася: це кристал Антарктиди. Ми вже зібрали схожі на інших континентах, не вистачає лиш одного. «Маяк» вважає їх дуже цінними, – не приховував радості Зихао.

На порозі юрти з’явилася Грета. Не сама, а з напарницею – бабусею Євою.

 Як не дивно, та в старої за плечима виднілися механічні крила, як у  Грети, тільки срібного кольору. Усіх це дуже здивувало.  

– Привіт, друзі! – обтрушуючи сніг, мовила дівчина. – Познайомтеся з моєю напарницею. Людиною, що дарує настрій!

Привітавшись у відповідь, всі, з недовірливим поглядом, чекали пояснення: хто ця старенька?

Тоді Грета коротко переповіла про їхню випадкову зустріч, і переконувала команду в тому, що бабуся також є агентом добра. Та доказів щодо цього їй явно бракувало.   

 Єва ж, наче виправдовуючись, казала, що крила – це подарунок її юності. Навіть не пам’ятає скільки років пролежали на дні шафи. Та виявилися цілком придатними для польоту.  Бабуся з молодечим завзяттям ні на крок не відставала у неблизькій подорожі до Північного полюсу.

 Всі уважно слухали розповідь прибулих, а Зихао неочікувано спитав:

– А де ж Марта? Невже ми так захопилися чаюванням, що не помітили її відсутності?  Дивно, як до цього часу Марта не з’явилася…

Усі занепокоїлись. Почали згадувати, коли востаннє бачили дівчинку. Хтось пригадав, що за нею летів швидкий гелікоптер. А більше ніхто нічого сказати не міг. Можливо, вона просто загубилася? Треба було відновити зв’язок, але  вловити сигнал не вдавалося.

Раптом у сніжно-вітряному вихорі поруч із дітьми, що вибігли на вулицю, приземлився дідусь «Маяк». Одягнений у теплий кожух і шапку, чимось нагадував казкового Діда Мороза, певно, червоним носом і білою бородою.

 Він знову мав дуже стурбований вигляд. Повідомив, що Злодіяльники, ймовірно, захопили дівчинку у заручниці. Точних координат місця її знаходження він не знав: сигнал переривався десь над водами Середземного моря. Старий розповів, що на пошуки Марти вирушили зграї риб-агентів, але це все одно, що шукати голку у копиці сіна.

Переймаючись особистим порятунком, на якусь мить друзі втратили чуття взаємної підтримки – і випустили з поля зору друга, який у критичний момент потребував допомоги. Гірку мовчанку порушував лише пронизливий колючий свист морозного антарктичного вітру.

 – Ми піднімемо кожну хвилю, кожний камінчик із морського дна, облетимо все море, оглянемо кожний його сантиметр, аби лише знайти Марту. Я не покину свою подругу у біді. Всі ми повинні раз і назавжди покінчити з цими руйнівниками планети. Йде останній, сьомий день, коли можна щось змінити. Сьогодні – або вже ніколи. Ви зі мною – чи як? – рішуче мовив Фірун.

 – Врятуємо Марту, знайдемо та активуємо всі кристали і знищимо всепоїдаюче зло – такий наш план на сьогодні! Рушаймо!

– Грето, хто це з тобою? – суворо запитав «Маяк», – це таємне завдання, і стороннім сюди зась!

Дівчинка розгубилася і не знала, як пояснити. Почувалася винною, бо ж забула попередити про напарницю. Запинаючись на словах, мовила:

– Вона – не стороння. У бабусі Єви є крила. Старенькі, правда, але ще літають. Її поради і мудрість допомогли мені виконати завдання у Європейському парламенті.

Тоді «Маяк» уважно глянув на бабусю і зблід. Де й подівся його морозний рум’янець, а Єва заговорила:

– Нарешті ми зустрілися! Я все життя тебе чекала. Ти ж обіцяв повернутись… Та бачу, що боротьба проти зла триває й досі. Злодіяльники нахабно вкрали нашу молодість і  щастя. Дозволь, я допомагатиму.