XV

Але що це? З глибини континенту, звідти, де в лісах національного парку «Пурнулулу» живуть сотні незвичних і навіть чудернацьких тварин, яких не зустрінеш більше ніде у світі, здіймався чорний густий дим. Страшенна пожежа знову пожирала найцінніше – ліс!

 Приземляючись, почули телефонний дзвінок. Це був «Маяк»:

 – Насамперед постарайтеся знайти Мерседес. На радарах її не видно. Відомо тільки, що дівчинка переслідувала ворожих агентів, які підпалили дерева, – з хвилюванням у голосі повідомив старий.

 Ми швидко розлетілись урізнобіч і за кілька хвилин просканували всю територію, але Мерседес не знайшли.

Налякані й обгорілі маленькі сірі коали з усіх сил чіплялися за гілки, тікаючи від смерті. Поранені і знесилені бомбати, кускуси, посуми та інші дикі тварини бігли у бік океану. Їх усіх випереджали довгоногі страуси. А сотні пожежних машин, літаків, гвинтокрилів не могли приборкати голодне полум’я, яке нещадно усе пожирало. Зчинилася паніка, звідусюди чулися відчайдушні благання про допомогу.

 Нарешті серед суцільного згарища я помітила дівчинку, що рятувала від опіків ледь притомну маму-кенгуру з маленьким дитинчам у сумці.

Легенько махаючи крильцями, опустилася до Мерседес. Вона гірко плакала, підтримуючи обпалену вогнем тварину:

– Я не можу їй допомогти, надто пізно. Вона майже не дихає. Але й залишити її тут не зможу. Що тоді буде з дитинчам?! – крізь сльози промовляла дівчина. – Якби ж я могла допомогти! І Злодіяльників не впіймала, і лиху не змогла зашкодити - поганий з мене агент!

 – Заспокойся! Ми тут, щоб допомогти! От побачиш, усе буде добре. Разом усе владнаємо, – втішала я.

 –Злодіяльники підпалили ліс, щоб перетворити Австралію на мертвий материк. Я про це дізналася, шпигуючи за ними. Це не люди. Вони тільки зовні схожі на нас. Як можна так ненавидіти планету, на якій живеш? – вона глянула на мене повними відчаю очима, а потім прошепотіла: – Що буде далі, якщо  не переможемо це зло?

 – Люба моя, ми обов’язково переможемо! Добро завжди перемагає, треба тільки дуже в це вірити.

 – І кенгуру одужає!  Чансуда знає, як швидко лікувати хворих, – саме у цей момент вона підлетіла до нас.

Чансуда приклала до ран листя із цілющих тропічних дерев, напоїла тварину відваром із морських водоростей, прошепотіла щось на вухо – і кенгуру відкрила очі. Потім повільно звелася на ще тремтячі лапи. Із сумки визирнуло малесеньке, схоже на зайчатко, кенгуреня, тихеньким писком подякувало за врятовану маму, і вони поскакали згарищем до океану.

 – Дівчата, не баріться, пожежа розростається ще більше! – по рації пролунав голос Ашота.

 – Тільки без паніки, треба боротися! – проголосила не так для нас, як, певно, для себе Мерседес. Вона дуже зраділа нашій нежданній допомозі. – Разом ми – сила! А поодинці завжди тяжко.

 – Треба якось підняти воду з океану. По-іншому з вогнем не впоратися, – мовив Фірун.

– Може, вдарити по воді списом – і хай височезна хвиля цунамі накриє вогонь? – запропонувала Чансуда.

– Ні, це не підходить, – сказав, як відрізав, Фірун і пояснив: –Повертаючись назад, вода поволоче у морську безодню тих хто врятувався із вогню.

 – Тоді можна спробувати підняти воду у вигляді грозових хмар і вітром відправити на пожежу. Ми вже щось подібне робили, і в нас із хлопцями для цього все готово, – запропонував Абхей. – З допомогою потужних дзеркал сонячним промінням можна керувати. Просто відбити його, заломити і направили на океанічні води. Вони швидко почнуть випаровуватись, а вгорі під тиском холодного повітря утворяться великі дощові хмари. Тоді Ашот направить грозу на палаючий суходіл – і пожежа припиниться.

 Це був хороший план! Вода з океану під дією дзеркал перетворювалася на хмари. Високо в небі вони знову ставали водою і силою вітру мчали у бік пожежі. Краплистий щедрий дощ проливався на вогонь; випаровуючись, вода знову здіймалась у небо, і цій непримиренній боротьбі двох стихій, вогню і води, здавалося, не буде кінця. Але коли пожежа нарешті вщухла, то лишила після себе величезне чорне попелище. Тяжко було бачити ті руйнування.

Та несподівано на допомогу прийшли сотні небайдужих, які жваво взялися до роботи, назвавши її «ековідновленням». Австралійці садили дерева, сіяли трави і квіти, доглядали і лікували тварин, що втратили домівки.

Правду кажуть - біда об’єднує. Вона й справді згуртувала дуже різних, але поєднаних спільним нещастям мешканців далекої Австралії. І в дружній боротьбі за життя відновився спільний  імунітет проти вірусу самознищення.

 Винуватцям пожежі хоч і хотілося втекти чи сховатись, але це їм не вдалось. За кожний злочин має бути справедливе покарання. Тому у супроводі спецназу надійних собак «Дінго», трьох злочинців відправили на таємний острів Організації живих істот із захисту і збереження Землі для справедливого суду.

– Я одна нічого не могла вдіяти. Добре, що ви так вчасно прибули! Дякую! Ви помітили, що люди по-новому почали сприймати світ. Вони зрозуміли: треба любити і захищати, а не кривдити. Бо й самі є частинкою природи, – поділилася спостереженнями та висновками дівчинка в яскраво-червоному капелюшку.

 – Ало! Ало! Прийом! Як мене чути? – знову пролунав знайомий голос дідуся. – Дякую, що затримали злочинців. Так тримати! Злодіяльників уже доставили на острів, і в них при обшуку вилучено кристал. Якщо не помиляюся, тепер їх має бути чотири. Чудова робота!  Радари фіксують добрі зміни клімату скрізь, де ви побували. Тому не зволікайте з наступним завданням і прямуйте до Америки. Там вас зустріне Білл і все детально пояснить. Не затримуйтеся! – дідусь, як завжди, говорив чітко і швидко. Та відчувалося, що нашими стараннями він задоволений.