VII

Нашу увагу привернула прозора скляна шафа з яскравими костюмами, схожими на ті, в які одягають своїх супергероїв автори коміксів. Костюмів було рівно десять: сім – з кольорами веселки, крім них – білий і чорний та ще обладунок «хамелеон».

Почався швидкий і чіткий інструктаж щодо наших обов’язків і дій, адже кожен агент мав своє особливе місце, призначення і завдання.

– Прошу запам’ятати, що мій позивний для зв’язку – «Маяк». А от імені мого для вашої ж безпеки краще не знати, – застеріг дідусь. – А тепер – до справи.  З кого почнемо примірку?

 – Давайте з мене! – ступив крок уперед Фірун.

– А-а-а, хлопчик із Африки, з сухої гарячої Африки! Знаю, знаю, тобі личитиме костюм блакитного кольору, що нагадує краплю з неба, – дідусь відчинив шафу й обережно взяв костюм, підніс і притулив його до хлопця. У ту ж мить еластична тканина швидко покрила все тіло агента.

 – Ти схожий на супергероя, – усміхаючись, промовила Грета, – от тільки маски не вистачає!

 – Це не просто костюм. Він захистить тебе не лише від спеки, а й від справжнього полум’я. У комплекті є ще окуляри-навігатор, плюс вбудований бортовий мінікомп’ютер, з допомогою якого ти завжди будеш на зв’язку. А ще – суперпояс, який випромінює захисне силове поле. Про інші функції свого костюма дізнаєшся згодом. Що ж стосується черевиків, то вони звичайні, а от скейт – літає! – дідусь простягнув йому незвичайний літальний апарат.

Фірун був у захваті. Він давно мріяв про такий подарунок, але щоб ще й літав, про те й мріяти не наважувався! Можливо, лише уві сні!

– Дуже дякую! – без зайвих слів із захватом вимовив хлопець.

– Тільки запам’ятай: це не для розваг! – суворо зауважив дідусь. – У тебе дуже відповідальне завдання. Від твоїх вчинків залежатиме доля цілого континенту, бо треба врятувати Африку. Можеш вибрати собі помічників. Подумай, доки ми закінчимо примірку.

 – Можна, наступною буду я? – не втрималась від спокуси приміряти щось новеньке Мерседес.

– Так, звісно! Підходь, дівчинко з Австралії! Візьмемо для тебе червоний.

Дідусь повторив ті ж дії, що й минулого разу, і костюм ідеально огорнув фігуру дівчини.

– Непогано, – оглядаючи себе з усіх боків, мовила Мерседес, – от тільки шкода, що не рожевий, він мені личив би ще більше.

– Ти повинна забути про роль суперзірки і поставитися до свого завдання цілком серйозно, – виховним тоном промовив старий. – Не ховай справжньої, щирої, доброї і турботливої дівчинки за цими вигаданими акторськими масками. Я відчуваю, який біль ти пережила, втративши на пожежі своїх рідних. Знай же, ти дуже сильна і мудра, і тобі вдалося зберегти свою дитячу віру у диво. Перемагай страхи, не бійся і не приховуй силу безмежної доброти! Забудь минуле, повір у чудо!

Діставши з шафи наступну річ, дідусь продовжив:

 – Цей червоний капелюшок трансформується у літаючу парасольку, тому ти швидко переміщуватимешся у просторі. А костюм має ряд шпигунських таїнств, одна з яких зробить тебе невидимкою. Також є все необхідне для навігації, обстеження території і зворотного зв’язку з базою.

 – Ого, це справді круто! – вигукнула дівчина. – Дуже дякую! Будьте впевнені, я не підведу!

– Знаю, що впораєшся! Твоє завдання – відновити екобаланс свого материка, знайти агентів Злодіяльників, зібрати важливу інформацію та зашкодити їхнім злим планам. Після успішно завершеної операції інші наші агенти доставлять винних на справедливий суд.

 – А який літальний апарат запропонуєте мені? – з дитячою цікавістю звернувся до дідуся Ашот.

– Дитина гір, що любить вітер! Тобі неймовірно пощастило жити серед безкрайніх просторів чистих зелених масивів, і в цьому твоя сила, хлопче, не забувай про це. Так, так, у мене для тебе є дещо особливе, але спочатку – костюм! Тобі підійде чорний із плащем, що при падінні стає пташиними крилами. Від народження ти вдихав чисте свіже повітря, пив із цілющих гірських потоків, у твоїх жилах тече життєдайна енергія, що керує вітрами. Ти знаєш про це? – запитав дідусь.

– Останнім часом я помічав дивні речі. Вітер, наче переслідував мене і прямував за мною, як вірний пес. Навіть у будинку зі щільно зачиненими вікнами та дверима він гойдав люстру чи розкидав старі газети. Коли ж я виходив із кімнати – все припинялося. Будь-що, запущене мною в небо, не падало. Усі мої саморобні літачки плавно літали у повітрі, а потім опускалися саме туди, куди я хотів їх посадити. Вітер - мій вірний друг і помічник, він завжди поряд зі мною, – розповів Ашот.

 – Ти повинен розвивати свій дар, удосконалювати вміння керувати цією стихією, – зауважив дідусь. – А зараз повернемося до інших.

 «Маяк» ще раз уважно оглянув усіх нас, потім подивився на шафу і сказав:

– Юічу, підійди ближче!

 Він дістав візерунчастий білий костюм, схожий своїм орнаментом на морозне малювання по склу. Вбрання дуже сподобалось ескімосці і шите було, наче спеціально для неї.

– Це ще не все! – продовжив координатор. – Хоч костюм дуже гарний, але він не для краси, а для порятунку морозних, зачарованих снігом, сплячих полюсів і твого народу. Ось, тримай торбинку і відкрий її.

Юічу розстебнула білу маленьку торбинку з невідомої тканини – і та, покружлявши, впала на підлогу. Швидко збільшувалась, а через хвилину перед нами стояв… справжнісінький снігохід.