8

Єва наблизилась до священника. Стала між Орисею та Андрієм.

–Нам обом, – почала дівчина, – не пощастило з батьками. Що її, що мій тато більше за все любили алкоголь. Через це нам часто діставалося. Коли напивався мій, я втікала до Орисі, коли ж її – вона приходила до мене. Та траплялось таке, що надудлювались вони разом. Де ж тоді сховатися? Отець Лук’ян ховав нас у себе. Тоді ми ще були дітьми. Він був чудовою людиною і захищав нас від побоїв роками. Селяни його поважали. Та, як ви знаєте він помер. За звичкою, одної ночі ми прибігли до нового священника. Він нас прийняв, захистив. Але це було лише пеленою, маскою, яку він одягав. З кожним наступним разом, отець Дмитро все частіше заводив мову про стосунки між людьми. Статеві. Я намагалась відмовити Орисю більше до нього не ходити. Але, нажаль, вона не послухала. Я ж почала ховатися на горищі. На сіні. А вона... Кожного разу все частіше і частіше навідувалась до нього. Навіть без потреби. Я просила її, благала. Але вона казала, що я нічого не розумію. Казала, що це кохання.

–Тобто? – насупив брови Андрій. – Ти ж говорила, що вона мала хлопця.

–Я так думала. Лише тої ночі, коли Орисю похоронили, мені вдалось дізнатись правду. Вона прийшла до мене. Уже нежива. І усе розповіла.

–Що розповіла?

–Важко зрозуміти, адже це не розповідь, як така. Скоріше марево.

–Зачекай, – потер скроні священник. – Я бачив її. На цвинтарі і минулої ночі. Чому вона з’являється мені? Чого вона хоче?

–Вашої смерті, – прикусила губу Єва. – Так, як зробила це з отцем Дмитром.

–Але чому?

–Не знаю напевне, – дівчина знизала плечами. – Схоже на те, що її душа не зовсім розуміє, що відбувається. Вона приходить на те місце де померла і забирає чиєсь життя.

–Але я все ще живий.

–Так. Тому що я вчасно прийшла. Вона б вас убила. Будьте певні. Це я її зупинила.

–Зачекай, – не розумів Андрій. – Щодо смерті Орисі. Ти ж говорила, що вона втопилася.

–Всі так думали, – сказала Єва, а тоді перевела погляд на Орисю. – Покажи йому.

Дівчина наблизилась і притулила руку до голови священника. Він побачив усе. Розмите, не чітке, дещо вирване і переплутане. Але цього було досить, щоб зрозуміти.

Орися бігла з автобуса просто до хати. Не додому. До отця Дмитра. Летіла, немов на крилах. Усміхнена і весела.

–Що ти робиш? – обурився священник. – Серед білого дня? Здуріла?

–Я вагітна, – відповіла вона, тримаючи тест в руці. – Ти казав, що кинеш служіння і ми поїдемо.

Навіть у вкритому пеленою, немов туманом, видінні, Андрій бачив невдоволений, злий вираз обличчя отця Дмитра.

–Ти не радий?

–Звісно радий, – невпевнено відповів священник. – Зараз йди додому. А наніч прийдеш до мене. Напиши прощального листа і залиш у своїй приліжковій тумбі.

«Не ображайтесь на мене, мої рідні та друзі. Я втікаю у краще життя.» – написала Орися.

Вона кохалась з Дмитром і заснула щасливою в його обіймах. А він не спав. Подушка лягла на її обличчя. Орися не довго пручалась. Заснула навіки. А він взяв тіло і поніс у автомобіль.

–Що це ви робите? – перегородила дорогу священнику Ірина, а тоді закивала. – А! Це одна з тих лярв. Спокусила все ж Божого чоловіка. Не переймайтесь. Це буде нашим секретом. Це Божа воля. Це Всевишній так захищає свого слугу. Я допоможу.

Вони викинули бездиханне тіло в ставок, в зарості очерету. Знайшли дівчину аж через тиждень.

Наступної ночі Орися йшла селом. Боса, лише в нічній сорочці прямувала до хати священника. Вона стояла над ліжком, колись, свого коханого. А він мирно спав. Після того, що зробив.

Дівчина підійшла ближче, залишаючи мокрі сліди і запустила руку в грудну клітку Дмитра. Той відкрив очі і в них був страх. Так він і помер. Наляканий, сам один у свому ліжку, яке стало останнім ложем.

–О, Господи! – відсахнувся Андрій і глянув на Єву.

–Так. Вибачте за поцілунок. Я лише повинна була довести Орисі, що ви не такий, яким був отець Дмитро.