7

Андрій не зважав на слова Єви. Рушив до дверей, увімкнув світло і відчинив їх. Всередину, обпираючись на одвірки, ввалився мужчина. Він був кремезним, вищим від Андрія майже на голову.

–Де вона!? – загарчав він, змірявши священника поглядом.

–Попрошу вас заспокоїтись, – намагався збити напругу священник.

–Заспокоїтись!? Я спокійний! – заревів нічний гість. – Якого біса вона тут робить!? А ти? – він впер вказівний палець Андрію в груди. – Ти ж священнослужитель. Чи тепер такі слуги Божі? Навіщо йдете в монахи, якщо за дівчатами упадаєте?

–Це ви про мене?

–І про тебе також. Відійди!

–Тату, таточку, благаю. Я нічого поганого не робила, – заходилась сльозами дівчина. – Ні тоді, ні тепер. Я лише шукала захисту.

–Додому! Бігом! Бо ще раз приголублю!

–Ви приходите сюди, – відсторонив дівчину Андрій, яка уже прямувала до виходу, – і звинувачуєте мене. А самі б’єте доньку так, що потрібно звертатись у лікарню. Не вдасться. Вона залишиться доти, поки не приїде поліція.

–Що!? – пирскнув сміхом чоловік. – Налякав їжака... Ану геть!

–Це ви йдіть геть!

Батько Єви вдихнув, відригнув, видихаючи випари перегару і втер обличчя. А тоді розмахнувся і зацідив Андрію, своїм величезним кулаком, у обличчя. Священник ступив крок назад і повалився на підлогу. З носа хлинула кров, наповнила рот, залишаючи солонуватий присмак.

–Ану йди сюди, наволоч! – процідив крізь зуби чоловік і рушив до Єви.

–Я піду, піду. Лише не бий його. Не потрібно, – ридала дівчина.

–Ти залишишся. Поки не приїде поліція, – важко піднявся Андрій і став поміж батьком і донькою.

–Тобі мало? – зверхньо усміхнувся чолов’яга. – Можу добавити. Вона моя донька.

–Так, – кивнув священник, втираючи кров на обличчі. – Та це зовсім не означає, що вона ваша власність.

–Захищаєш її? Як коханку? Що ж вона тобі такого хорошого зробила цієї ночі? Вона вміє. Покійний отець Дмитро це добре знав. Ще й вся округа в придачу.

Андрій стояв на місці. Його погляд був твердим і впевненим. Він не знав абсолютно нічого про Єву. Слова її батька могли бути й правдою. Окрім, звичайно, зв’язку із ним самим. Та все ж, жорстоко бити за таке будь кого, неприпустимо.

–Не доходить?

Батько Єви нагнувся і витягнув з халяви чобота великий мисливський ніж. Він демонстративно перекинув його з руки в руку, а тоді простягнув вперед, мало не вперши вістря в підборіддя священника.

–Як свиню заріжу! Геть!

–Ні.

–Що ви робите!? Тату! Отче Андрій!

Чоловік був достатньо п’яний, щоб зважитись виконати свої погрози. Він замахнувся, щоб завдати удару. Та раптом завмер, виструнчився вигинаючи спину і затрясся, немов у пропасниці. Тоді його рука обм’якла, ніж випав і задзеленчав від удару об підлогу. Батько Єви вхопився за груди, зашипів, на устах з’явились бульбашки слини. Врешті він застогнав і повалився на долівку.

Андрій отетерів від того, що трапилось. Він бачив, як позаду чоловіка з’явилась та ж постать в білому. Вона запустила свою руку в тіло батька Єви, немов у воду. А тепер вона стояла просто навпроти. В щоці зяяла діра, оголивши зуби, а одне око було відсутнє.

–Спаси, Господи, – перехрестився священник.

Погляд вцілілого ока виказував усе – біль перемішану зі злобою та ненавистю. Дівчина ступила крок до Андрія і простягнула руку. Він відчув, як мурахи побігли по тілу, коли її пальці почали проникати в грудну клітку. Серце занило. Це вона обхопила його. Обхопила і стискала. Все міцніше і міцніше. Андрій відчував, як життя покидає його.

–Припини! Орисю, зупинись! Він не такий! Він не зробив цього!

Дівчина подивилась на Єву. Її погляд змінився. Андрію, врешті, вдалось вдихнути. Він позадкував і обперся на стіл рукою.

–Він не такий, – схлипувала Єва. – Він міг, мав усі шанси, але відмовився.

–Що відбувається? – видавив із себе Андрій. – Як таке можливо?