Розділ 4. Перші кроки до маєтку

До полудня місце зникнення Каті майже спорожніло. Криміналісти закінчували пакувати обладнання, жовті маркери один за одним зникали з узбіччя, фотографії вже були внесені до електронного протоколу, а знайдені речові докази поїхали на експертизу. Лише автомобіль Каті ще залишався під стрічкою, мов безмовний свідок події, яка вперто не вкладалася в жодні закони логіки.

Євгенія сиділа на дерев'яній лавці біля пересувного штабу поліції. Перед нею лежав блокнот, чи то від шоку пережитого, чи то від нервового стану, але вже за кілька днів вона не записувала факти, не намагалася скласти план емоцій без хаотсу. Чіткий, який будують люди, що хочуть повернутися живими. Вона провела ручкою горизонтальну лінію й написала зверху: "Маєток Воронних."

Нижче почали з'являтися перші пункти. Отримати всі ключі та документи, оглянути лише перший поверх, не розділятися, зафіксувати кожну кімнату на фото, перевірити родинний архів, знайти місце, про яке згадувалося в листі, з'ясувати, що означає "ключ".

Вона ще раз перечитала список.

— Не подобається мені цей план, він виглядає так, ніби ми збираємося в туристичний похід. А ми їдемо в місце, звідки люди... не завжди повертаються.

Всеволод сів поруч, а в руках він тримав два паперові стаканчики кави та іншу каву поставив поруч із нею.

— Саме тому ми зібрались, щоб придумати рішення у двох не для будинку, а для нас.

Євгенія мовчки кивнула, а Всеволод дістав із кишені складений аркуш.

— Я теж дещо записав.

— Серйозно? — Вона здивовано підняла брови.

— Не смійся.

Він розгорнув папір, почерк був рівний, акуратний.

Правила поведінки у маєтку:

1. Ніколи не ходимо окремо.

2. Постійно підтримуємо зв'язок.

3. Якщо один каже "виходимо", то виходимо без суперечок.

4. Жодних геройств.

5. Якщо стане моторошно чи лячно, то це ще не причина панікувати.

6. Якщо стане занадто тихо, тоді вже панікуємо.

— Останній пункт дуже професійний. — Євгенія не стримала усмішки.

— Інтуїція, але поки що жодного разу не підводила.

Вона вперше дозволила собі за цей день засміятися, сміх тривав не довго, здається коротка мить, але навіть вона здалася маленькою перемогою над страхом.

— Пані Євгеніє.

Голос Коваленка миттєво повернув її до реальності, слідчий стояв поруч із товстою текою документів.

— Вам необхідно підписати кілька паперів.

Вони зайшли до мобільного службового автобуса, в якому всередині було тісно, а на столі лежали протоколи, карти місцевості, фотографії та кілька юридичних бланків.

Коваленко відкрив теку.

— Оскільки ви офіційно вступили у спадщину, поліція не має права заборонити вам відвідувати маєток, але я маю право наполегливо рекомендувати цього не робити.

— Це попередження. — Він поклав перед нею аркуш.

У документі сухою юридичною мовою було написано, що власниця повідомлена про потенційну небезпеку, аварійний стан будівлі та триваюче розслідування.

Вона взяла ручку не підписувала, вивчала і дивилася розгублено на папір.

— Якщо я зараз відмовлюся... щось зміниться?

— Для вас? Можливо, а для того, що вже почалося... навряд чи.

Євгенія повільно поставила підпис, слідчий мовчки прибрав документи. Потім, трохи помовчавши, сказав уже не як поліцейський, а як людина.

— За двадцять сім років служби я навчився однієї речі. Найнебезпечнішими є не ті місця, де знаходять багато тіл. А ті... де не знаходять нічого. — Його погляд на мить став відсутнім. — Якщо в будинку почне відбуватися щось, чого ви не зможете пояснити... не шукайте пояснення та одразу виходьте.

Євгенія уважно дивилася на нього.

— Ви ж самі не вірите, що справа тільки в аварійному стані будівлі.

— Як слідчий я вірю тільки доказам. — Коваленко сумно посміхнувся. — Як людина... я вже давно не впевнений, що знаю про цей світ усе.

Після оформлення документів вони з Всеволодом мовчки вийшли на подвір'я, повітря стало важким, небо затягнули темні хмари. Навіть ця погода не схвалювала їхнього рішення.

— Тепер дороги назад немає, — промовив Всеволод.

— Вона зникла ще тоді, коли я відкрила той лист.

Він хотів щось відповісти та телефон Євгенії коротко завібрував. Невідомий номер без фотографії, імені. Відкривши повідомлення усередині був короткий текст:

"Вітаю, Євгеніє Жоржинівно. Ви успішно зробили перший правильний вибір, будинок давно чекав на вас. Не хвилюйтеся через Катерину. Вона вже там, де повинна бути. Сподіваюся, дорога не забере у вас надто багато часу та не забудьте взяти ключ. Він знадобиться швидше, ніж ви думаєте. І ще одна порада: не запізнюйтеся. Будинок не любить чекати."