3.2

Катя ще кілька хвилин сиділа нерухомо, а повідомлення не зникало з екрана.

Перечитуючи його знову й знову, мов між рядками мало щось з'явитись:

"Вона вже знайшла ключ. Тепер настав час знайти тих, хто його ховав."

Таке відчуття, що щось зараз має статись, добре знаючи Євгенію і цю впертість, яка завжди межувала з безрозсудністю. Якщо Женя відчувала, що наблизилася до істини, зупинити її було майже неможливо. Вона могла не спати ночами, забувати про їжу, відкладати всі справи заради одного-єдиного документа, який, можливо, змінить усе.

Катя почала ще сильніше переживати за подругу. І тут питання не в повідомлені, а не розуміння як далі діяти і як краще їй допомогти. Довго не думаючи, вона швидко набрала її номер. Один гудок... другий... третій... аж раптом екран зблиснув, дзвінок обірвався сам собою і телефон завібрував.

З'явилося системне повідомлення, якого вона ніколи раніше не бачила:

"З'єднання перервано. Не намагайтеся встановити повторний контакт. Це може зашкодити адресату."

Катя на хвильку очманіла.

— Що за дурня?..

Натиснувши "Повторити виклик", екран на мить почорнів, а потім повідомлення змінилося:

"Вона вже слухає."

Катя відчула, як шкірою пробігли мурашки, а пальці миттєво похололи. Від несподіванки, вона різко вимкнула екран.

— Це чийсь ідіотський жарт...

Слова прозвучали невпевнено, так люди говорять, коли не дуже вірять у власні слова і бояться повірити в інше, щось що не вкладається у здоровий глузд.

Катя ще раз відкрила телефон, повідомлення зникло, мов його ніколи й не існувало. Історія викликів була порожньою, не було спроб додзвонитися і жодного повідомлення.

І ці останні кілька хвилин просто стерли, від шоку вона різко підвелася. Серце билося швидше, ніж дозволяла ситуація.

"О, ні-ні... я сама до неї поїду."

Це було найпростіше рішення, таке логічне, а вже за двадцять хвилин вона їхала нічним містом, ліхтарі розсипалися золотими плямами по мокрому асфальту, дощу не було та дорога блищала так, мов зовсім недавно її накрила коротка літня злива.

Катя міцніше стиснула кермо, радіо тихо грало якусь знайому пісню, яку вона навіть не слухала. Усі думки крутилися навколо Жені, таки щось було не так і це відчуття ставало дедалі сильнішим.

Попереду замиготів зелений сигнал світлофора, натиснувши на педаль газу і враз вуличне освітлення одночасно згасло, усе до найдрібнішого освітлення і місто занурилося в неприродну темряву, тільки світло фаи автомобіля виривали з мороку вузьку смугу дороги.

— Та невже... що за бісівня така...

Нервово всміхаючись, замітила, що попереду, за кілька метрів, дорогу повільно перетнула постать. Незрозуміло чи це людина, ну принаймні так здалося на одну коротку секунду, виднілось довге темне пальто, парасолі не було, а волосся залишалося абсолютно сухим.

Ця постать не поспішала, а просто йшла.

Катя різко натиснула на гальма, шини пронизливо заскреготіли по асфальту, автомобіль завмер.

Важко дихаючи кілька секунд погляд впав просто вперед, але дорога була порожньою, абсолютно нікого.

— Ні... цього не може бути...

Вона вийшла з машини, навколо панувала дивна тиша, не чутно було цвіркунів, автомобілів. собак, вітру, місто перетворилось на одне тихе місце.

Катя зробила кілька кроків уперед, погляд випадково впав на вологий асфальт, а посеред дороги лежав чорний пір'яний хвіст ворона.

Повільно нахилившись торкнулася його пальцями. Ця пір'їна була теплою, а за спиною пролунав тихий дзвін, мов звук десь далекого удару у старий церковний дзвін. Раз... потім другий, а тоді третій...

Катя різко обернулася, автомобіль стояв на місці, дверцята були відчинені, фари світили просто в темряву, але всередині салону вже нікого не було. Хоча ключі й телефон вона залишила на сидінні лише кілька секунд тому.

Інстинктивно зробила крок назад і усе навколо почало плисти, відчуття мов світ здригнулося, повітря стало важким і насиченим запахом сирої землі та старого каменю.

Катя відкрила рота, щоб покликати на допомогу, але вже жодного звуку не почула, світ навколо повільно розчинився в густому чорному мороці.

О 23:41 телефон Каті востаннє визначив її місцезнаходження, десь за три кілометри від квартири Євгенії і через хвилину сигнал зник назавжди.