Глава 7. Без подальших розпоряджень

Із «Посібника з колоніального судочинства»

Вільної Республіки Тарсенія

«Справедливість у метрополії — це терези,

що враховують баланс інтересів.

Справедливість на кордоні — це гострота сокири.

Якщо злочинця неможливо виправити,

його слід перетворити на приклад того,

як не треба робити».

Витяг із «Настанов для молодого офіцера»,

виданих Департаментом військового порядку

 Вільної Республіки Тарсенія

«Страта є актом державної волі, а не помсти.

Тому вона має відбуватися в установлений час,

в установленому місці, без зайвого шуму

 і без присутності осіб, не зазначених у наказі».

Із «Записок дезертира»,

автор невідомий,

«Тих, хто впав тут, — не рахують.

Тих, хто встав, — не пам'ятають.

Тих, хто пішов без дозволу — у пісні назвуть вільними…

Того дня я уперше не виконав наказу —

і вперше зробив правильний вибір».

ВИТЯГИ З ПРОТОКОЛУ ОГЛЯДУ МІСЦЯ ПОДІЇ № 88/КР

(Магічна Поліція, Департамент аномальних подій

 та некласифікованих загроз)

Місце огляду: руїни форту Дун-Фей, о. Тір-на-Дара

На території виявлено:

• фрагменти кісткових структур, що не належать

 жодному відомому виду у цілісному вигляді;

• окремі елементи, з’єднані між собою

залишками магічного зв’язку,

 який розпадається під час контакту…

Свідчення очевидців носять суперечливий характер.

Найчастіше повторювані елементи:

• “воно не мало сталої форми”;
• “рухалось швидше, ніж можливо”;
• “кістки… збиралися назад”.

Структура об’єкта не відповідає

жодній із зареєстрованих моделей.

Існує ймовірність участі висококваліфікованого

 оператора з доступом до заборонених технік.

Статус: матеріали передано на додатковий аналіз.

Примітка: зафіксовано аномалії, що не підлягають

 класифікації на момент складання звіту.

Висновок слідчого:

картина події не піддається однозначній реконструкції.

Кабінет генерал-губернатора Луція Регулія Вейна виглядав точно так само, як і тоді, коли Сільван бачив його вперше. Ті самі побілені стіни з переможною вологою в кутах. Той самий масивний стіл з темного дерева. Той самий компас із потертим циферблатом — єдина особиста річ на столі.

— Ви живий, — констатував Вейн замість привітання, підводячи погляд від паперів. — І, судячи з вигляду, навіть більш-менш цілий.

— Дякую за занепокоєння, — відповів друїд.

— Ви отримали те, за чим Вас відправляли?

Сільван на мить завагався.

— Частково.

— Частково, — повторив генерал-губернатор без емоції. — Цього, як правило, достатньо, щоб почати діяти. Зізнаюсь, я є здивований Вашою результативністю. Коли Ви… зникли, я, відверто кажучи, сумнівався, що Ви взагалі повернетеся, а тим паче отримаєте необхідні відомості.

— Я прошу Вас помилувати Сках.

Пауза була короткою. Наче Вейн чекав цього питання.

— Звісно, просите, — сказав він без здивування, і в цих двох словах містилося все те, що лікарі думають, але не кажуть пацієнтам. — Скільки часу Ви провели в полоні?

— Достатньо.

— Достатньо, щоб засумніватися у власній державі?

— Це не був полон, це…

— Скільки часу?

Ельф порахував подумки.

— Десь півтора місяці, може трохи більше.

Вейн кивнув із виглядом людини, чиї очікування цілком виправдалися.

— Магістре Мак Келлах. Те, що Ви зараз відчуваєте до цієї жінки — природна реакція. Вона захопила Вас, тримала, і водночас в якихось ситуаціях захистила, можливо врятувала. Мозок у таких обставинах починає плутати залежність із вдячністю, а вдячність — із симпатією. Внаслідок стресу, ізоляції, загрози життю.