Глава 5. Коли тінь згасає

Лекція з патомагії, Магічна Академія,

професор Альберто Мальвіані, курс "Атипові захворювання"

"Corruptio Nigra відома людству вже щонайменше тридцять років.

За цей час ми навчилися її діагностувати, класифікувати та документувати.

Лікувати — ще ні.

Але документуємо дуже детально"

З щоденника польового лікаря

Марка Север'яна, Остія-Нова, 631 рік

"День 47. Ще один випадок Corruptio Nigra серед гарнізону.

Другий за місяць.

Я лікую їх. Роблю все правильно. Дотримуюся протоколу.

Але щоразу, коли виходжу від хворого,

думаю про одне: чи не я їх заразив?

Відповіді не знаю. І це найгірше"

Доповідь до Першого Консула

"Щодо поширення респіраторних захворювань

серед населення острова Верідія"

Автор: Магістр медицини Юліус Корвін

"Згідно з нашими спостереженнями, місцеві мешканці демонструють дивовижну стійкість до паразитів, отрут та фізичних ушкоджень, проте виявляють абсолютну вразливість до звичайної Corruptio Nigra.

Відповідно до останніх досліджень серед людей її летальність 4 – 5%.

Серед лісових ельфів міського проживання — 15 – 23%.

Серед місцевих ельфів — даних недостатньо

Висновок: природа влаштована так, що ти можеш пережити стрілу в груди,

але не переживеш чхання сусіда.

Рекомендації: уникати соціальних контактів у період епідемій, якщо не хочемо бути звинуваченими у зриві мирних домовленостей.

Сільван квапливо розповів Руадрі про дезертирів та свою хворобу. І якщо історія про республіканців не дуже зацікавила Верховного друїда (Мак Келлах раптом зрозумів, що ані три, ані три сотні солдат не становили особливої загрози для Кріох-Дара, доки тут є друїди), то до інформації про Corruptio Nigra він поставився максимально серйозно. Проте і здивованим він особливо не виглядав.

— Ти продовжиш навчання у Еуни, — повільно промовив Руадрі. — Якщо, звісно стан твого здоров’я дозволить. Але ми будемо вживати усі необхідні заходи, щоб не допустити поширення хвороби.

— Ви не розумієте, — замахав руками юний друїд. — Я переношу Corruptio Nigra легше, оскільки вже хворів нею у дитинстві. Діти переносять її краще, і в мене сформувався імунітет. Для дорослих ельфів вона є дуже небезпечною.

— Нам знайома ця хвороба, — спокійно заперечив Верховний друїд. — Ми називаємо її An Smál Dubh — «Чорна мітка». Десять років тому вона прийшла до Тір-на-Дара. Нею хворіли у Саел-Доррені, Ліан-Віррі, і навіть тут, у нас, захворіла одна мавка.

Він зробив коротку паузу.

— Я знаю, наскільки вона небезпечна. Але, на щастя, An Smál Dubh не передається випадково. Потрібен тривалий, близький контакт.

— А навчання — це і є тривалий контакт, — наполягав Сільван. — Я не маю права наражати всіх на небезпеку.

— Ти вже оселився в найвіддаленішій келії, — знизав плечима Руадрі. — Носи пов’язку. Не підходь близько. Я попереджу інших, щоб трималися осторонь.

— Але ж Ваша онука…

На мить у голосі Верховного друїда щось змінилося. Не страх — але тінь пам’яті.

— Моя онука не захворіє, якщо дотримуватиметься правил, — сказав він рівно. — Вона розумна дитина. І вона знає про An Smál Dubh.

Пауза затягнулася.

— Ми всі знаємо.

*  *  *

Спочатку Сільван не зрозумів, що вони вже прийшли.

Він очікував, що Ратх-Дара буде світлим гаєм, що стоятиме на якомусь підвищенні, і буде чітко відокремленим від решти лісу.

Ліс, щоправда, дійсно змінився.

Не різко, як у Глен-Ках, де жива стіна дерев обривалася в мертву пустелю. Тут зміна була поступовою, майже непомітною — наче хтось повільно прикручував гучність. Спочатку зникли птахи. Потім — комахи. Потім — вітер, хоча небо над кронами залишалося відкритим і хмари на ньому рухалися, як завжди.

Але тут була тиша.

Не та тиша, що буває в лісі перед грозою, напружена і заряджена. Інша. Повна. Така, що здавалося — звуки не зникли, а просто вирішили зачекати зовні, поки ти не вийдеш.

Ліс не розступився, не рідшав, не дав просвіту. Він просто став старішим.

Повітря тут було інше — густіше, прохолодніше, із запахом кори, вогкої землі й чогось терпкого, що нагадує розтертий жолудь. Світло проникало повільно, ніби обережно.