Остання любов Мазепи

Французький посланець

За вікном весняний полудень не міг намилуватися на щирі посмішки зраділого за останній тиждень сонечка. Воно просумувало всю зиму 1704 року й майже увесь холодний березень, лише в самому кінці якого – на теплого Олекси – щуки почали на Сеймі лід хвостами розбивати. У палаці ж, гетьман не міг налюбуватися на свою похресницю, яка пристрасно розповідала йому про Жана Балюза - французького дипломата, який проїздом з Москви до Парижа гостював пару годин у них в домі на запрошення батька дівчини.
- Ніколи не бачила такого блиску в очах чоловіка, пане гетьмане. Ніби й звичайна людина, але все одно щось у ньому є незнане, щире і, водночас - дуже чуже. Він увесь час сипав нам з матір'ю компліменти, а про Україну гомонів як про справжній рай земний. Балакає він по-нашому не вельми вправно, але я все зрозуміла. Просила його сказати французькою кілька слів...
- Яких же, моє серденько?
- Як буде по-їхньому лицар, свобода, любов. Він казав і загадково всміхався при цьому, ніби дивлячись мені прямо в душу. Видно, що пан освічений і розумний, та він трохи налякав мене своїм поглядом і отими нескінченними вихваляннями наших земель. Чи не зазіхають і французи на них, пане гетьмане?
- На наші землі багато хто зазіхає, цвіте мій рожевий, та щонайперше - цар московський. Живу і щодня очікую на удар ухньою довбнею у спину...

Russell Green

Подобається

#332 в Історичний роман
#8765 в Любовні романи
#281 в Історичний любовний роман

У тексті є: історичні події, історичні персонажі, кохання біль хвороба різниця у віці

Відредаговано: 20.07.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись