Розділ 14. Першородний механізм

Вікторія підійшла до столу й увімкнула стару настільну лампу. Жовте світло вихопило з темряви древню обгортку сувою. На ній тьмяно світилася емблема: всевидюче око, вписане всередину трьох шестерень, що перетиналися. Такий самий знак колись був на внутрішній кришці кишенькового годинника діда Макса.

— Це мова Перших Творців, — тихо сказала Вікторія, торкаючись пальцями древніх символів. Шестерні на її шкірі ледь помітно сіпнулися, намагаючись зчитати код. — Хранителі Часу та Ліга Стирачів з'явилися набагато пізніше. Ми — лише обслуговчий персонал. А цей текст... це креслення.

Макс підійшов ближче, обійнявши Лару за плечі. Його очі все ще віддавали срібним блиском після надзусилля біля порталу.

— Креслення чого? — запитав він.

— Креслення Головного Хронометра Всесвіту, — Лара сама відповіла на питання, її голос звучав глухо й заворожено. Вона вдивлялася в символи, і завдяки переданій їй часовій силі текст сам перекладався в її голові. — Мій стрибок у термінал відкрив мені доступ до прихованих файлів Ліги. Твій дід, Максе, Олександр... він дізнався, що Годинник Судного Дня у вежі ратуші був лише макетом. Справжній Першородний Механізм знаходиться тут, у нашому місті, але в іншій часовій площині — у 1850 році, коли місто тільки закладалося.

Макс застиг. Пазл у його голові нарешті почав складатися.
— Тобто мій дід не зник п'ять років тому... Він просто вирушив у минуле, щоб знайти оригінал і перезапустити його звідти?

— Так, — Вікторія суворо поглянула на Макса. — Але Ліга Стирачів дізналася про це. Вони запечатали 1850 рік, перетворивши його на закриту часову петлю, з якої немає виходу. Твій дід застряг там. І якщо ми не прорвемо цей часовий бар'єр, Ліга просто зітре цей рік разом із твоїм дідом, а це означає, що твоя лінія роду зникне, і ти, Максе, розчинишся в повітрі прямо тут.

Раптом стіни занедбаного депо здригнулися. Зі стелі посипалася стара штукатурка.

Лара миттєво схопилася на ноги, її срібне волосся знову зреагувало на зміну тиску. Настільна лампа на столі почала блимати, а іржаві вагони навколо сховища завили від статичної напруги.

На екрані старого монітора Вікторії спалахнули червоні датчики.

— Вони вирахували нас, — Вікторія швидко перехопила свій револьвер, хоча її руки все ще тремтіли. — Але це не звичайні вартові Ліги. Сюди йдуть Вищі Офіцери Стирачів. Ті, хто не просто зупиняє час, а випалює цілі століття. У нас є менше п'яти хвилин, щоб запустити мій єдиний експериментальний часовий провідник і стрибнути в 1850 рік. Або ми приймаємо бій тут і зараз.

Макс подивився на Лару. На її блідому обличчі не було страху — лише та сама залізна рішучість, яка врятувала його в Архіві. Він міцно стиснув її долоню, відчуваючи, як їхні часові енергії синхронізуються, створюючи єдине потужне поле.

— Нам немає чого втрачати в цьому часі, — твердо сказав Макс, повертаючись до Вікторії. — Запускай свій провідник. Ми йдемо в минуле.

Стіни підземного депо почали буквально танути. Іржавий метал вагонів перетворювався на сірий попіл, який здіймався вгору, ігноруючи силу тяжіння. Крізь утворені діри в просторі почали просочуватися три високі постаті у важких попелясто-чорних обладунках — Вищі Офіцери Ліги Стирачів. На відміну від звичайних вартових, їхні обличчя були повністю закриті дзеркальними дисками, в яких відбивалися нескінченні варіанти загибелі цього світу.

— Портал готовий! Стрибайте! — прокричала Вікторія, вдаряючи кулаком по масивній металевій чаші в центрі кімнати.

З чаші вирвався вертикальний стовп ртутно-білого світла, який почав шалено обертатися, пробиваючи часовий бар'єр.