Розділ 11. Нульова точка

Залізничний вокзал зустрів їх застиглою зимовою величчю. Через вечірню зупинку часу пасажири на перонах завмерли, наче живі манекени, а величезний локомотив застиг, випускаючи густі клуби білої пари, яка не рухалася в повітрі.

Макс і Лара швидко піднялися технічними сходами всередину старої годинникової вежі вокзалу. На самому верху, за гігантським круглим циферблатом, де зазвичай знаходилися лише шестерні та троси, простір виглядав зовсім інакше.

Тут повітря було не просто холодним — воно було абсолютно прозорим і тріщало від срібних та сірих іскор. Прямо посеред кімнати, між гігантськими маятниками, висіла вертикальна дзеркальна тріщина в повітрі. З її глибини проглядали нескінченні ряди залізних шаф і полиць, що йшли вгору й вниз у безкінечність. Це і був Головний Архів Ліги Стирачів.

— Вхід вільний. Надто просто, — прошепотіла Лара, перевіряючи затвор пістолета.

— Бо це не вхід, це пастка, — пролунав важкий металевий голос з-за дзеркального порталу.

З тріщини повільно вийшла фігура. Це була Вікторія. Але тепер на ній знову була ціла, абсолютно гладка залізна маска Стирачів. Її рунічні татуювання на руках більше не світилися сріблом — вони палали брудним, попелясто-сірим вогнем повного підпорядкування. В її руках була важка механічна коса, а за її спиною в глибині Архіву почали підніматися десятки інших вартових Ліги.

— Протокол перезавантаження завершено, — хор голосів Ліги повністю витіснив людські інтонації з її мови. — Капітан Вікторія готова до ліквідації аномалій. Спроба проникнення в Архів карається повним стиранням вашого роду з історії.

Вікторія підняла косу, і вся годинникова вежа навколо героїв почала стрімко покриватися сірим попелом, руйнуючи реальність під їхніми колінами.

Сірий попіл стрімко покривав підлогу годинникової вежі. Старі дерев'яні балки під ногами Макса та Лари буквально розчинялися, перетворюючись на ніщо. Дзеркальний портал попереду пульсував, затягуючи в себе залишки повітря.

— Максе, я маю пройти всередину! — крикнула Лара, відбиваючи першу хвилю сірої енергії, що вирвалася з коси Вікторії. — Якщо я не знищу головний термінал Архіву зсередини, вона вб'є нас обох, а потім Ліга зітре все місто!

— Я триматиму її! Біжи! — прокричав Макс.

Він рвонувся вперед, і з його долонь вирвалися потужні потоки срібної кінетичної сили. Вони сплелися в повітрі, перехопивши важке лезо коси Вікторії за долі секунди до того, як воно мало розсікти Лару. Метал ударив об магію з оглушливим дзвоном, від якого гігантські дзвони вокзалу над їхніми головами видали важкий, хрипкий гуркіт.

Лара не озиралася. Вона розбіглася, активувала свою фіксацію часу на останню доступну їй секунду і стрибнула прямо в дзеркальну тріщину.