Розділ 10. Залізна маска

Макс почув цей голос і з диким криком випустив такий потужний імпульс срібної сили, що обох вартових навколо нього відкинуло в стіни будинку. Він рвонувся до Лари, стаючи між нею та Вікторією.

— Вікторіє, схаменися! Ти врятувала нас у Вежі! Ти не можеш бути слухняною лялькою Ліги! — важко дихаючи, прокричав Макс.

Вікторія під залізною маскою повільно опустила косу. Ті два варварські ліквідатори, що піднялися після удару Макса, знову вишикувалися за її спиною, чекаючи команди свого нового капітана.

— Людина, яку ви знали, засуджена до вічного неіснування, Максиме, — механічний хор голосів Ліги знову перекрив її справжній голос. — Залишився лише протокол. Очищення цього сектору має бути завершено до настання ночі.

Лара підвелася з колін, міцно тримаючи пістолет, попри те, що її руки тремтіли. Вона дивилася на сиве волосся на своїх скронях — ціну, яку вона заплатила за час, і яку Вікторія допомогла їй віддати.

— Якщо ти протокол, то чому ти зупинила лезо за сантиметр від моєї шиї? — тихо, але впевнено запитала Лара, дивлячись прямо на залізну маску колишньої подруги. — Там, усередині, все ще ти. І ти знаєш, що ми не здамося без бою.

Вікторія мовчала кілька секунд. Шестерні на її зап'ясті закрутилися у зворотний бік, і раптом вона різко змахнула косою ліворуч. Потужна хвиля білого світла вдарила... не в Макса з Ларою, а в двох її власних підлеглих вартових, миттєво розвіявши їх на попіл.

Маска на її обличчі з тріском розкололася навпіл, відкриваючи її обличчя. Синє волосся, бліда шкіра, але її очі тепер були абсолютно білими, позбавленими зіниць.

— Біжіть, — прохрипіла Вікторія, тримаючись за голову, наче від страшного болю. Її татуювання почали обпікати її власну шкіру червоним вогнем — кара Ліги за зраду протоколу починалася миттєво. — Вони контролюють мій розум через Головний Архів Ліги... Якщо ви не знищите Першоджерело Стирачів, вони перетворять на попіл усю вашу часову лінію... Шукайте вхід у...

Вона не встигла договорити. Прямо з неба на неї опустився гігантський промінь чистого золотого світла — Ліга Стирачів почала примусову евакуацію та перезавантаження свого капітана. Вікторія зникла у спалаху, залишивши по собі лише тишу засніженого двору та обвуглений асфальт.

Макс і Лара залишилися самі. На годиннику було рівно 18:15. Перша атака відбита, але тепер вони знали головне: Ліга забрала Вікторію, і щоб урятувати її та себе, їм доведеться проникнути у святилище ворога — Головний Архів Ліги Стирачів.

Сніг продовжував падати на обвуглений асфальт порожнього двору. Макс підійшов до Лари, яка все ще дивилася на місце, де щойно зникла у золотому сяйві Вікторія.

— Головний Архів Ліги... — тихо повторив Макс. — Вона хотіла сказати, де вхід, але не встигла. Як нам знайти місце, якого офіційно не існує в жодному атласі чи базі даних?

Лара не відповіла відразу. Вона витягнула з кишені свій мобільний телефон. На екрані все ще світилися залишки системного збою від атаки Стирачів. Але тепер, коли її власне сприйняття часу загострилося після ритуалу, вона бачила цифровий код інакше. Перешкоди на екрані не були випадковими — вони пульсували з певною частотою.

— Вікторія не встигла сказати словами, але її машина та зброя залишили часовий слід прямо в моїй мережі, — Лара впевнено провела пальцем по екрану. — Пам'ятаєш серійний номер на старому годиннику твого діда з бібліотечного архіву? Координати вели в підземелля. Але якщо перевернути цю часову матрицю... Головний Архів знаходиться не під землею. Він знаходиться в точці нульового часу нашого міста.

— Це найвища вежа залізничного вокзалу, — здогадався Макс. — Там, де колись стояв перший міський хронометр, за яким звіряли час усі потяги сто років тому.

У них не було авто, а Ліга могла повернутися будь-якої хвилини. Максу довелося ризикнути — він сконцентрував свою нову срібну кінетичну силу навколо їхніх ніг. Це не був транспорт у звичному розумінні, але цей імпульс дозволяв їм здійснювати неймовірні часові ривки, буквально перестрибуючи через цілі вулиці за долі секунди.