Розділ 9. Перша секунда зими

Минуло два місяці після подій у Вежі Часу. Осінь змінилася першими зимовими заморозками. Лара навчилася жити зі своїми новими здібностями бачити проміжки між секундами, а Макс нарешті відчув, що таке бути звичайною людиною... або, принаймні, він так думав.

Рівно о 10:00 ранку, коли перші сніжинки почали падати на підвіконня їхньої нової спільної квартири, Лара помітила дещо дивне. Одна єдина сніжинка не впала. Вона зависла в повітрі прямо перед її обличчям.

А потім крізь скло зачиненого вікна, не розбивши його, у кімнату просочився знайомий димний сизий туман. На екрані телевізора зник сигнал, і замість передачі з'явився єдиний напис: «Час вичерпано. Ліга заходить у місто».

Сніжинка продовжувала висіти в повітрі, наче крихітна кришталева зірка, застигла між двома ударами серця.

Лара повільно підвелася з крісла, не зводячи очей із цього порушення законів природи. Її сріблясті пасма волосся біля скронь ледь помітно затремтіли, відгукуючись на знайому зміну часового тиску. Вона фізично відчувала, як секунди навколо кімнати стають в'язкими, наче сироп.

— Максе... — тихо покликала вона, не повертаючи голови. — Здається, кава почекає.

Макс вийшов із кухні, тримаючи дві гарячі чашки. Побачивши завислий у повітрі сніг та сизий туман, який уже почав ліниво розтікатися по килиму, він важко зітхнув і поставив каву на стіл. Попри те, що його тіло більше не пронизували чорні вени Магістра, срібний відблиск у його очах спалахнув із новою силою.

— Два місяці, — пробурмотів Макс, підходячи до Лари й закриваючи її собою від вікна. — Вони дали нам цілих два місяці спокою. Це майже щедрість для Ліги Стирачів.

Телевізор на стіні видав гучний металевий тріск. Напис «Час вичерпано. Ліга заходить у місто» змінився цифровим таймером, який почав стрімкий зворотний відлік: 00:03:00... 00:02:59...

У них залишалося рівно три хвилини до того, як стіни цієї квартири перестануть бути захистом.

— Вікторії немає, — Лара підбігла до шафи, дістаючи їхні модифіковані пістолети та сумку з артефактами, яку вони збирали останні тижні. — Її частотна лінія мовчить уже місяць. Цього разу нам доведеться відбиватися самим.

— Навіть краще, — Макс різко виставив руку вперед.

Він думав, що втратив свою силу після руйнування Годинника Судного Дня, але зараз, під впливом адреналіну, з його долоні вирвалася хвиля... ні, вже не чорної темряви, а чистої срібної кінетичної енергії. Вона вдарила в туман, що просочувався крізь вікно, і на кілька секунд заморозила його рух. Його здатність еволюціонувала разом із ним.

Раптом вхідні двері квартири почали повільно, зі скрипом прогинатися всередину. Залізо деформувалося так, наче з того боку на нього тиснув гігантський гідравлічний прес. Але не було чутно жодного кроку, жодного звуку брязкання зброї. Ліга Стирачів діяла мовчки, стираючи простір перед собою.

— Вікно! — крикнула Лара. Вона схопила Макса за руку, активуючи свою здатність фіксації.

Світ навколо них остаточно завмер, набувши сірого відтінку. Таймер на телевізорі зупинився на позначці 00:02:14.

Макс і Лара синхронно вистрибнули з вікна третього поверху прямо в застиглу сніжну завісу вулиці. Лара утримувала їхній персональний час, поки вони летіли вниз, і м'яко приземлилися на засніжений дах припаркованого автомобіля.

Але щогодини їхня магія вимагала колосальних сил. Щойно вони опинилися на землі, Лара важко закашлялася, втрачаючи контроль, і час знову вибухнув звуками. Рев машин, крики людей і... важкий, синхронний удар заліза об асфальт позаду них.

Вони обернулися. Посеред засніженого двору, прямо з повітря, соткалися п'ять високих фігур у сірих костюмах і залізних масках без прорізів. У їхніх руках замість списів тепер були важкі механічні коси, леза яких світилися білим руйнівним світлом Ліги.

— Об'єкти 0-Макс та 0-Лара, — пролунав бездушний хор голосів. — Ви порушили баланс епох. Ваш час анульовано.

Вартові одночасно підняли свої коси, готуючись зробити широкий замах, який би просто зрізав увесь цей квартал разом із будинками та людьми з лінії часу.

П'ять залізних кіс Ліги Стирачів синхронно розсікли повітря. Біла енергія вирвалася з лез, залишаючи за собою ідеально рівні смуги абсолютної пустоти — там, де щойно падали сніжинки, тепер не було нічого, навіть повітря.

Макс зреагував першим. Він виставив обидві руки вперед, і з його долонь вирвався сліпучий срібний щит нової кінетичної сили. Ударна хвиля Ліги з гуркотом врізалася в його бар'єр. Метал заскрипів, асфальт під ногами Макса тріснув, а його коліна зрадливо підкосилися. Сила Стирачів була значно потужнішою, ніж два місяці тому.

— Ларо... стріляй по їхніх масках! Маски — це їхні часові стабілізатори! — крикнув Макс, з останніх сил утримуючи срібний щит.

Лара миттєво зробила кувирок праворуч, виходячи з лінії вогню. Її срібні пасма волосся спалахнули. Вона активувала фіксацію часу на дві секунди — для всього світу вартова фігура ліворуч завмерла, а для Лари вона стала легкою мішенню.

Бах! Бах!

Дві модифіковані кулі з її пістолета точно влучили в залізну маску першого ліквідатора. Метал розлетівся на друзки, і з-під нього вирвався не вогонь чи кров, а густий сірий попіл. Постать вартового миттєво розпалася на тисячі дрібних піщинок, які забрало зимовим вітром.