Розділ 6. Сталеве серце часу

Олександр різко опустив важкий важіль на пульті керування.

Гігантські шестерні навколо них, які до цього стояли нерухомо через зупинку часу, раптово здригнулися й закрутилися з оглушливим ревінням. Ланцюги товщиною в людське тіло заходили ходуром. Сама платформа, на якій стояли герої, почала розділятися на частини, що піднімалися вгору на гідравлічних поршнях.

— Бережись! — крикнула Вікторія, відштовхуючи Лару вбік.

Прямо з рухомих механізмів почали відділятися менші деталі — сотні гострих, як бритва, сталевих шестерень полетіли в їхній бік, наче рой смертоносних бджіл.

Вікторія миттєво вихопила свій револьвер і почала стріляти в повітря, створюючи перед ними тимчасовий щит, об який залізні диски розбивалися й уповільнювалися. Але сила Олександра була занадто великою — енергія Головного Годинника живила його щосекунди.

Макс більше не стримував себе. Зрада найближчої людини вивільнила всю темряву й срібло, що були всередині нього. Його тінь виросла до неймовірних розмірів, заблокувавши один із гігантських поршнів, який намагався розчавити Лару.

— Ларо! — крикнув Макс, його голос тепер переплітався зі срібним ехо. — Мені не підібратися до нього через ці механізми! Тобі потрібно дістатися до головного пульта й вирвати серцевий кабель, поки ми з Вікторією тримаємо оборону!

Лара подивилася на бічні залізні балки, що вели вгору, прямо до Олександра. З її новим часовим сприйняттям вона чітко бачила траєкторію руху кожної шестерні. Вона бачила секунди між їхніми ударами — проміжки, невидимі для звичайної людини.

— Зрозуміла, — Лара рішуче перехопила пістолет, у її білих пасмах волосся знову спалахнуло срібне світло. — Тримайтеся. Я вимкну цього дідуся.

Вона розбіглася й стрибнула прямо на рухому металеву конструкцію, починаючи свій смертельно небезпечний підйом до вершини Вежі Часу.

Лара летіла вгору залізними балками, наче срібна блискавка. Гігантські сталеві шестерні проносилися в лічених сантиметрах від її обличчя, обдаючи обпікаючим жаром машинного мастила та гарячого металу. Завдяки часу, який їй передав Макс, вона бачила цей застиглий кошмар ніби у сповільненій зйомці. Кожен смертоносний удар залізних зубів запізнювався для неї на долю секунди.

Проте що ближче вона підходила до вершини, то сильнішим ставав тиск Головного Годинника. Наступна секція балок була повністю перекрита суцільною стіною з трьох рухомих дискових пил. Проскочити між ними було фізично неможливо — там не було ні зазору, ні секунди паузи.

Лара зупинилася на краю платформи. Внизу Вікторія вже ледь стримувала щит, а її револьвер перегрівся.

— Ларо, стрибай! Ти маєш відчути цей час! — крикнула Вікторія з останніх сил.

Лара заплющила очі. Вона притиснула руку до грудей, відчуваючи, як усередині неї б'ється не просто серце, а часточка часового джерела Макса. Срібні пасма її волосся спалахнули так яскраво, що затьмарили фіолетове світло підземелля. Вона зробила крок уперед і стрибнула прямо на пили.

Час навколо неї не просто сповільнився — він повністю зупинився на одну секунду. Сталеві леза завмерли. Лара м'яко переступила через гострі зубці, наче через звичайні сходинки, і щойно її нога торкнулася верхньої платформи пульта, час знову вибухнув шаленим ревінням механізмів за її спиною. Вона змогла. Вона відкрила свою власну здатність — короткочасну персональну фіксацію часу.