Розділ 5. Завмерлий світ

Лара притиснулася лобом до бокового скла, з жахом та захватом розглядаючи застиглі краплі дощу, які зависли в повітрі, наче кришталеве намисто.

— Це... неймовірно, — тихо прошепотіла вона, торкаючись свого нового срібного пасма волосся. Тепер, коли вона була пов'язана з часом, ця зупинка не викликала в неї нудоти чи страху. Вона відчувала цей застиглий світ як рідний.

— Це Головний Годинник Судного Дня почав свій фінальний такт, — похмуро відповіла Вікторія, крутячи кермо між нерухомими автобусами. — Нам пощастило, що ми встигли в межі міста до повної фіксації. Зараз ми — єдині живі душі на сотні кілометрів навколо.

Макс із заднього сидіння дивився на Лару. Навіть у цьому божевіллі він не міг відвести погляду від її профілю. Жертва, яку вона принесла ради нього, змінила все.

— Ларо, — тихо покликав він. Вона повернулася, і їхні погляди зустрілися. — Те, що ти зробила... ти віддала мені частину свого життя. Навіщо ти так ризикувала заради привида?

Лара криво усміхнулася, і в її очах спалахнули срібні іскри.
— Знаєш, коли я забула тебе, у мене всередині була така пустка, наче мені стерли половину серця. Я зрозуміла: краще жити менше, але знати, заради кого ти живеш. Ми пройшли літо разом, Максе. І цю осінь ми теж закінчимо разом.

Макс протягнув руку і міцно стиснув її долоню. Цього разу його пальці були теплими, людськими. Між ними більше не було таємниць, лише спільна доля.

Машина зупинилася біля підніжжя старої готичної вежі — найдавнішої будівлі міста. Навколо панувала гробова тиша. Важкі дубові двері вежі були прочинені, і зсередини виривалося тьмяне, золотаво-чорне світло.

Герої вийшли з авто, тримаючи зброю напоготові. Вікторія йшла попереду, її рунічні татуювання пульсували, наче вказуючи шлях. Вони спустилися глибоко в підвал, туди, де за легендами знаходилися перші міські механізми.

Простір підвалу вражав: величезна зала, заповнена гігантськими шестернями розміром з триповерховий будинок. У самому центрі, на високій платформі, стояв той самий Годинник Судного Дня — монолітний чорний пристрій, маятник якого повільно, з важким скреготом рухався з боку в бік.

Біля пульта керування спиною до них стояла фігура в сірому плащі Хранителів Часу.

— Ну що, Магістре, гра закінчена! — крикнув Макс, піднімаючи руку, готову випустити свою кінетичну тінь.

Фігура повільно повернулася. Але під капюшоном не було спотвореного обличчя Магістра. На них дивилися втомлені, старі очі чоловіка з сивою бородою. На його жилетці блищав ланцюжок від точно такого самого кишенькового годинника, який Макс носив з дитинства.

Макс зблід, а його рука безсило опустилася.

— Діду?.. — прошепотів він, не вірячи власним очам.

Старий сумно посміхнувся, перевівши погляд з Макса на Лару.
— Привіт, онучку. Я чекав на тебе. Магістр був лише моєю маріонеткою. Настав час запустити новий цикл для цього світу.

Слова діда пролунали в тишині підземелля як вирок. Макс зробив крок назад, його кулаки стислися до білих нігтів. Уся його картина світу, де дід був героєм, який зник заради порятунку родини, розсипалася на порох.

— Чому, діду? — голос Макса здригнувся, але в ньому вже закипала лють. — Ти змусив нас пройти крізь це пекло! Лара мало не загинула, я ледь не зник назавжди! Магістр... усе це було твоїм планом?

Старий, якого звали Олександром, важко зітхнув і поклав руку на Головний Годинник Судного Дня. Механізм за його спиною видав глухий, залізобетонний удар.

— Ти ще надто молодий, щоб зрозуміти, Максиме, — тихо, але впевнено сказав дід. — Цей світ зламаний. Час гниє. Люди здійснюють помилки, втрачають тих, кого люблять, і живуть із цим болем десятиліттями. П'ять років тому в часовій петлі я побачив істинний кінець цього світу. Його не врятувати косметичним ремонтом. Його потрібно перезапустити.

Він подивився на Лару, а потім на Вікторію.
— О вісімнадцятій нуль-нуль цей годинник мав повернути час на п'ятдесят років назад. Усі отримали б другий шанс. Твоя бабуся була б жива. Твої батьки не припустилися б своїх помилок. Але ви... ви втрутилися. Ви зламали мої вузли сили!

— Перезапуск знищить поточне життя мільярдів людей! Вони просто перестануть існувати в цій реальності! — крикнула Лара, міцно стискаючи зброю.

— Це прийнятна ціна за ідеальний світ, — відрізав Олександр. Його очі раптово спалахнули золотим вогнем Хранителів найвищого рангу. — Якщо ви не хочете йти за мною добровільно... я змушу вас.