Розділ 1. Зламаний час

Ранкове сонце пробивалося крізь густі осінні хмари, відкидаючи довгі тіні на старий дерев’яний стіл. На годиннику була рівно 10:00.

Макс зробив перший ковток міцної кави, сподіваючись, що цей день буде максимально нудним і спокійним. Останні три місяці після «Тієї Події» він намагався жити як звичайна людина. Жодних нічних погонь, жодної магії, жодного страху.

Проте тишу порушив різкий стукіт у двері.

На порозі не було нікого — лише невелика картонна коробка, перемотана чорною ниткою. Макс заніс її всередину, розірвав обгортку й застиг. На дні коробки лежав срібний кишеньковий годинник його діда. Того самого діда, який зник п'ять років тому.

Годинник не цокав. Його стрілки намертво застигли на 18:00.

Раптом екран телефона Макса спалахнув. Прийшло повідомлення з невідомого номера, яке складалося лише з одного речення:
«О вісімнадцятій нуль-нуль правила зміняться. Гра починається знову».

Макс відчув, як по спині пробіг знайомий холод. Спокійне життя закінчилося, навіть не розпочавшись.

Макс випустив телефон із рук. Той глухо впав на диван, але екран продовжував світитися, наче випалюючи темряву кімнати коротким рядком тексту.

«О вісімнадцятій нуль-нуль правила зміняться».

До зазначеного часу залишалося рівно вісім годин.

Він підійшов до вікна й обережно відгорнув фіранку. Вулиця жила своїм звичним ранковим ритмом: двірник ліниво замтав жовте листя, якась жінка сварилася на собаку, а повз будинок проїхало знайоме червоне авто сусідки. На перший погляд — жодної стеження. Але Макс надто добре знав: ті, хто надіслав годинник, не ховаються в кущах. Вони вже всередині його життя.

Він повернувся до столу й узяв дідовий годинник. Метал був неприродно холодним, майже крижаним, попри те, що в кімнаті було тепло. Макс спробував прокрутити коліщатко заводу, але воно навіть не ворухнулося. Стрілки застрягли на цифрі шість.

Раптом зсередини корпусу пролунало ледь чутне, глухе «клац».

Секундна стрілка, яка щойно була нерухомою, сіпнулася. Але вона не пішла вперед. Вона зробила один чіткий крок назад — на позначку 17:59. А потім ще один. І ще. Годинник почав зворотний відлік.

У цю ж секунду в кишені Макса завібрував його власний, справжній телефон. Дзвінок. На екрані висвітилося ім'я, яке він не бачив уже три місяці. Лара. Його напарниця (і та, про кого він намагався не думати щоночі).

Він вибив зелену кнопку ще до того, як закінчився перший гудок.

— Максе, тільки не кажи нічого, просто слухай, — її голос у слухавці звучав важко, вона явно кудись бігла, задихаючись. — Ти отримав посилку?

— Так. Дідовий годинник. Він іде назад.

— Прокляття... Вони встигли раніше, — Лара на мить замовкла, почувся звук різкого гальмування автомобіля. — Мені підкинули такий самий. Максе, портал, який ми закрили влітку... він не знищений. Хтось переналаштовує його зсередини. І якщо ми не зустрінемося до шостої вечора, о вісімнадцятій нуль-нуль наше місто просто зникне з мапи. Я буду в тебе за десять хвилин. Збирай речі.

У слухавці пішли короткі гудки. Макс повільно опустив руку. Зворотний відлік на дідовому годиннику невблаганно прискорювався.

За десять хвилин під вікнами Макса почувся знайомий свист гальм. Сріблястий позашляховик Лари завмер біля бордюру. На щастя, вона дісталася без перешкод, але її вигляд говорив сам за себе: бліде обличчя, розпатлане волосся та тривожний погляд, яким вона миттєво сканувала вулицю.

Вона практично залетіла до квартири, замкнувши за собою двері на всі замки.

— Чай чи каву не пропонуй, у нас обмаль часу, — відрізала Лара, важко дихаючи. Вона кинула на стіл свій телефон і точно такий самий старий кишеньковий годинник. Його стрілки так само невблаганно рухалися назад. — Нам потрібен чіткий план. Вороги не нападали на мене по дорозі лише тому, що вони хочуть, аби ми були разом. Вони зганяють нас в одну пастку.

Вона розгорнула на столі стару, пожовклу мапу міста, яку дістала з куртки. На мапі маркером були обведені три точки, що утворювали трикутник навколо центру.

— Пам'ятаєш літо? — Лара подивилася Максу прямо в очі, і в її погляді промайнуло щось більше, ніж просто робочий інтерес. — Ми думали, що закрили головне джерело. Але ці три точки — це «вузли сили». Хтось запускає їх знову. О 18:00 вони синхронізуються, і портал відкриється не просто в одному підвалі, а над усім містом.

Макс підійшов ближче, відчуваючи знайомий аромат її парфумів, змішаний із запахом озону — першою ознакою наближення магічної бурі.

— І хто за цим стоїть? — запитав він, розглядаючи мапу. — Ми ж знищили Магістра.

— Магістра — так. Але не його послідовників, — Лара вказала на найближчу точку — занедбану залізничну станцію на околиці. — Перший вузол почне діяти вже за годину. Якщо ми не знищимо його артефакт-активатор, дві інші точки стануть недосяжними. Нам треба розділитися чи підемо разом?

Макс подивився на годинник. Час танув. Перед ними стояв вибір, який міг коштувати їм життя.