Розділ 11. Координата, якої не було

Світло поверталося повільно, пробиваючись крізь пелену медикаментозного сну. Першим, що відчув Марк, був не холод, а густе, майже відчутне тепло та ритмічний, заспокійливий пискіт монітора серцевого ритму.

Він розплющив очі. Сліпучо-білі сніги Гімалаїв зникли. Замість них над головою була чиста стеля лікарняної палати. У повітрі пахло антисептиками та озоном. Марк спробував поворухнутися й одразу подивився на ліву ногу. Вона була щільно забинтована, обвішана дренажами, але вона була на місці. Хірургічні шви лежали ідеально — лікарі в Катманду завершили те, що він так грубо почав армійським ножем у занедбаній хатині.

— Прокинулися, колего? — почувся тихий голос поруч.

Марк повернув голову. Біля ліжка сидів літній непальський лікар у чистому білому халаті. Він щиро усміхався, перевіряючи показники на крапельниці.

— Вам неймовірно пощастило, Марку. Протриматися три дні на висоті понад п'ять тисяч метрів із такою травмою… Ваша самостійна операція — це безумство, але саме вона врятувала вам ногу від ампутації. Ви справжній боєць.

— Дякую… — голос Марка був ледь чутним, зв'язки ще не відновилися після крижаного повітря. — Як… як мене знайшли?

Непалець на мить завагався, його усмішка стала дещо збентеженою. Він поправив окуляри й дістав із кишені медичного халата знайомий предмет — той самий помаранчевий супутниковий радіомаяк. Прилад був очищений від бруду, а його екран тепер світився рівним зеленим світлом.

— Власне, це найдивніша частина вашої історії, — лікар поклав пристрій на тумбочку біля Марка. — Наші офіційні рятувальні служби отримали ваш сигнал SOS. Але річ у тім, що вони вилетіли на дві години пізніше, ніж гелікоптер, який вас забрав. Екіпаж, що врятував вас із тієї ущелини — це приватна військово-рятувальна компанія, найнята з Делі.

Марк насупився, намагаючись згадати червоні комбінезони рятувальників крізь пелену бурану.
— Хто їх найняв? У нашої місії немає таких грошей.

— Вони не сказали. Вони просто привезли вас сюди, оплатили найкращу палапу, всі медикаменти на три місяці вперед і зникли. Але пілот залишив ось це. Сказав, що це належало вам.

Лікар кивнув і вийшов із палати, залишаючи Марка наодинці з його думками.

Марк із зусиллям протягнув руку і взяв радіомаяк. Він натиснув на кнопку пам'яті пристрою, щоб переглянути журнал останніх вихідних повідомлень. На екрані з'явився той самий рядок із координатами, який він бачив перед вибухом літака: «28°35'N, 83°49'E».

Але під цим рядком миготіло нове, вхідне повідомлення, надіслане через зашифрований військовий супутниковий канал у ту саму хвилину, коли прилад Марка надіслав сигнал SOS перед тим, як остаточно сісти.

Марк відкрив його, і його серце шалено заколотилося, випереджаючи пискіт монітора.

«Текст: Координату отримано. Розрахунок був вірним. Падіння літака Cessna не було нещасним випадком, Марку. Хтось у Катманду дуже не хотів, щоб твій медичний вантаж та твої знання доїхали до міста. Але ти вижив. Тепер вони знають, що ти живий. Тікай із госпіталю, як тільки зможеш ходити. Друг із минулого».

Марк повільно опустив прилад на ковдру. Величні, мовчазні Гімалаї залишилися позаду, але справжня гра на виживання для нього, схоже, тільки-но починалася. Гори не просто відпустили його — вони зберегли його для чогось набагато більшого.