Розділ 10. Вогонь останньої надії

Гуркіт лопатей пробивав навіть товсті кам'яні стіни хатини. Звук то наближався, то знову віддалявся, перекриваючись свистом гімалайського бурану. Пошуковий гелікоптер кружляв десь над хребтом, але пілоти явно наосліп прочісували квадрат. Вони запеленгували ту саму «останню координату» до того, як маяк сів, але точного місця падіння літака чи схованки Марка не бачили.

Марк розплющив очі. Сон як рукою зняло. Мозок хірурга моментально прорахував ситуацію: «Ніч. Заметіль. Гелікоптер летить на великій висоті. Якщо я не дам їм чіткий візуальний сигнал прямо зараз, вони підуть на розворот. База не дозволить їм спалювати паливо в шторм. Другого шансу не буде».

Він спробував підвестися. Нога після операції боліла нестерпно, але тиск спав, і м'язи слухалися значно краще. Опираючись на стіну та підібраний обрубок дошки, Марк виповз із хатини назовні.

Лютневий вітер одразу вдарив у обличчя крижаною крихтою. За кілька десятків метрів над ущелиною, прорізаючи нічну темряву та снігову завісу, пронісся потужний білий промінь прожектора. Він ковзнув по скелях і пішов праворуч, у бік згарища літака. Гелікоптер був приблизно за чотири сотні метрів від хатини.

— Я тут! Сюди! — закричав Марк, але буран миттєво зжер його голос, розвіявши за вітром.

Прожектор почав розвертатися в протилежний бік. Екіпаж збирався йти.

«Вогонь. Потрібен великий вогонь!» — промайнуло в голові Марка.

Звичайний ліхтарик чи сірник не пробили б цю снігову стіну. Хірург скинув із себе найцінніше, що мав — свій важкий пуховик. Без нього на цьому морозі він протримався б щонайбільше пів години. Це був ва-банк. Повний і безповоротний.

Він швидко дістав з кишені куртки залишки спирту, які не використав під час операції, і щедро залив ним пуховик. Потім витягнув останній штормовий сірник. Пальці від дикого холоду вже майже не рухалися. Марк чиркнув сірником об терку. Спалах.

Він підніс вогонь до тканини. Спирт моментально спалахнув синім полум'ям, яке швидко перекинулося на пух і синтетичну підкладку куртки. За секунду в руках Марка загриміло потужне, яскраво-руде сигнальне багаття. Синтетика почала горіти густим, їдким чорним димом, який ідеально контрастував із білим снігом.

Марк, пересилюючи пекельний біль, підняв палаючий пуховик над головою на довгій гілці ялівцю і почав шалено махати ним з боку в бік. Холод моментально почав сковувати його тіло крізь тонку термобилизну. Шкіра покривалася гусячою шкірою, зуби цокотіли так, що зводило щелепу.

— Побачте мене... Будь ласка, побачте... — шепотів він, втрачаючи останні сили.

Промінь прожектора в небі раптом завмер. Ритмічний рух світла припинився. Прожектор різко хитнувся назад, пробив снігову стіну і вдарив прямо в очі Марку, заливши всю доріжку перед хатиною сліпучо-білим світлом.

Звук лопатей став оглушливим. Величезна залізна птаха почала повільно спускатися в ущелину, розганяючи снігові кучугури потужними потоками повітря.

Марк випустив палаючу гілку з рук. Свою місію він виконав. Його тіло, що остаточно переохолодилося, рухнуло на сніг прямо під променем рятівного світла. Перед тим, як остаточно знепритомніти, він побачив, як з гелікоптера, що завис у повітрі, на тросах почали спускатися фігури людей у червоних комбінезонах.