Розділ 9. Операція на межі

Шум вітру за стінами хатини знову набрав силу, але для Марка весь світ зараз звузився до маленького п'ятачка світла навколо багаття. Сніговий барс міг повернутися будь-якої миті, і єдиним способом вижити було повернути собі здатність пересуватися. Рана на стегні палала. Шкіра навколо бинта стала багрово-синьою, гарячою та напруженою, мов барабан.

«Субфебрильна температура, гострий гнійний міозит, початкова стадія гангрени, — беземоційно виніс вердикт Марк-хірург пацієнту-Марку. — Якщо зараз не розкрити вогнище і не випустити екссудат, до ранку почнеться сепсис. Тоді кінець».

Він підкинув у вогонь останні сухі тріски ялівцю. Коли полум’я яскраво спалахнуло, Марк узяв армійський ніж і опустив сталеве лезо прямо в серцевину червоного вугілля. Сталь спочатку потемніла, а потім почала наливатися зловісним, вишнево-рожевим кольором. Термічна стерилізація — єдиний доступний спосіб у цих первісних умовах.

Пальці рук тремтіли, але як тільки Марк узяв ніж за руків'я і заніс його над своєю ногою, тремтіння зникло. Включилася багаторічна м'язова пам'ять. Він знову був у білому халаті, в операційній, де немає місця емоціям. Є лише патологія, яку треба усунути.

Замість медичного розширювача Марк затиснув у зубах міцний шматок шкіряного ременя. Анестезії не було. З усього арсеналу в аптечці залишався лише маленький флакон спирту та ампула місцевого антисептика, якого вистачило б хіба що на подряпину.

— Роби, — прохрипів він крізь зціплені зуби.

Марк приклав ліву руку до здорової ділянки стегна, фіксуючи шкіру, а правою різко, але точно ввів розпечене лезо ножа в епіцентр набряку.

Світ вибухнув білим світлом. Біль був настільки абсолютним і всеохоплюючим, що Марк ледь не прокусив ремінь навпіл. З його грудей вирвалося глухе, звірине ричання. Запах паленої плоті миттєво заповнив тісний простір хатини. Проте рука хірурга не здригнулася. Він упевнено повів лезо вниз, роблячи поздовжній розріз завдовжки близько п'яти сантиметрів.

З рани хлинула темна, застійна кров упереміш із гноєм. Одразу ж прийшло дивне, майже хворобливе полегшення — тиск у тканинах упав.

Марк, задихаючись від болю і борючись із нудотою, що підступала до горла, схопив флакон зі спиртом і без вагань вилив його прямо у відкриту рану. Новий спалах болю ледь не вимкнув його свідомість. Перед очима попливли криваві кола, серце заколотилося на межі аритмії, але Марк змусив себе триматися.

Він узяв чистий марлевий тампон, ретельно вичистив порожнину рани від залишків некротичних тканин і міцно, професійним хірургічним хрестом забинтував стегно, створюючи необхідний тиск для зупинки кровотечі.

Коли все було скінчено, Марк безсило відкинувся назад на кам'яну стіну. Його обличчя було білим як сніг за порогом, а пуховик повністю промок від поту. Проте, подивившись на свої пальці на лівій нозі, він помітив, що до них почала повертатися чутливість. Кровотік відновився. Організм отримав шанс.

Багаття майже згасло, перетворившись на купу попелу, що тлів. У хатині ставало дедалі холодніше, і Марк відчував, як його свідомість нарешті занурюється у глибокий, рятівний сон, викликаний колосальним виснаженням. Цього разу це був не смертельний сон від обмороження, а природний захист змученого тіла.

Раптом, за мить до того, як остаточно заплющити очі, Марк почув крізь сон дивний звук. Це було не виття вітру і не кроки барса. Це був далекий, ритмічний і важкий гуркіт лопатей.

Гвинтокрил.