Розділ 6. Нитка з минулого

Марк висів на одній руці. Пальці в замерзлій рукавиці, що стискали руків'я ножа, пронизувала тисяча розпечених голок. Лезо під його вагою повільно, з ледь чутним мікроскопічним рипінням, прорізало віковий лід. Вниз дивитися було не можна. Там, під його ногами, тепер зяяла лише абсолютна порожнеча згаслої снігової пробки.

— Давай, Марку. Ще один удар. Тільки один, — хрипів він, намагаючись сфокусувати зір.

Його обличчя знаходилося всього в кількох сантиметрах від холодної блакитної стіни льодовика. І саме в цей момент, коли відчай готовий був зламати його волю, крізь напівпрозору товщу криги він помітив щось дивне. Прямо перед його очима, замурована під тонким свіжим шаром намерзлого льоду, виділялася брудно-помаранчева смуга.

Це була альпіністська мотузка-перила.

Судячи з вицвілого кольору та ступеня зносу, її залишили тут роки, а може й десятиліття тому під час якоїсь невдалої чи забутої експедиції. Для звичайного туриста це був би просто шматок старого сміття. Для Марка це був єдиний квиток на поверхню.

Він діяв інстинктивно. Тримаючись лівою рукою за ніж, правою він почав шалено, з розмаху бити по льоду важким тильним боком тактичного годинника на зап'ясті. Міцне сапфірове скло та титановий корпус витримали удар. Крижана кірка тріснула, і назовні вивалився замерзлий, жорсткий, мов дріт, кінець мотузки. На його кінці дивом уцілів старий сталевий карабін, зачеплений за титановий крюк-шлямбур, глибоко вбитий у скельну породу під кригою.

Марк випустив годинник і судорожно схопився за помаранчевий канат. Мотузка натягнулася, видавши глухий струнний звук, але витримала. Крюк у скелі засів надійно.

— Є! — закричав він, і цей крик болю та полегшення луною прокотився тріщиною.

Тепер, коли в нього була надійна опора, хірург зміг звільнити ніж із крижаного полону. Перебираючи руками стару, грубу мотузку, яка безжально дерла шкіру навіть крізь рукавиці, він почав підтягувати своє виснажене тіло вгору. Права нога знаходила упор у крижаних виступах, а ліва безпорадно волочилася слідом, вибухаючи хвилями болю при кожному ривку.

Останній метр змусив його викластися на максимум. Марк ухопився пальцями за пухкий край снігового наддуву тріщини, підтягнувся на ліктях і, зробивши фінальний ривок, буквально вивалився на поверхню льодовика.

Він упав горілиць на засліплюючий, залитий сонцем сніг. Яскраве світло різануло по очах, змусивши його зажмуритися. Легені жадібно ковтали розріджене, крижане повітря Гімалаїв. Серце калатало десь у самому горлі, а з понівеченого стегна крізь свіжу пов'язку знову сочилася кров.

Марк лежав нерухомо кілька хвилин, дозволяючи адреналіну трохи вщухнути. Потім він змусив себе сісти і подивився на прилад у своїй руці. Супутниковий радіомаяк, який він витягнув із кишені, тихо пискнув. Оскільки тепер Марк вибрався з радіотіні глибокої тріщини, екран оновився.

«Батарея: 3%. Сигнал GPS: Слабкий. Передача координат...»

Прилад замиготів червоним світлодіодом. Сигнал SOS нарешті пробився крізь атмосферу до супутника. Але радість була короткою. Наступної миті екран радіомаяка згас повністю. Батарея сіла. Його остання координата пішла в небо, але чи встиг її хтось перехопити, залишалося загадкою. А сонце вже починало свій спуск до горизонту, нагадуючи, що час Марка невблаганно спливає.